Редьярд Кіплінґ - Книга джунглів

Та найбільше хлопчикові подобалося разом із Багірою блукати в похмурих і вологих глибинах джунглів і стежити за полюванням чорної пантери. Це була справжня школа ловів для нього. Коли Мауглі нарешті підріс, пантера заборонила йому чіпати домашню худобу.

– Ти, Маленький Брате, можеш полювати на будь-яку дичину, – сказала вона, – одначе не смій чіпати тварин, які належать людям, – ані старих, ані молодих. Такий Закон Джунглів.

Мауглі корився без заперечень. Він зростав, ставав сильнішим, мимохідь навчаючись усього, що належало знати, і турбувався лише про власну поживу. Одного дня Мати-Вовчиця попередила хлопчика, що не можна вірити Шер-Ханові, і додала, що колись йому доведеться вбити підступного тигра. Вовченя пораду матері не пропустило би повз вуха, але Мауглі її слова забув – адже він був лише хлопчиськом, хоч і вважав себе вовком.

Натомість Шер-Хан став немов тінню людського дитинчати. Акела старішав і слабшав, потроху втрачаючи владу ватажка. Кульгавий тигр ухитрився потоваришувати з молодшими вовками Зграї, підлещувався до них, і ті ходили за ним назирці в очікуванні недоїдків. Якби Акела був дужий, цього ніколи б не сталося.

Завбачлива Багіра, спостерігаючи це, застерігала Мауглі від небезпеки, але той відбувався жартами.

– У мене є Зграя, у мене є ти. І навіть Балу, попри всі свої лінощі, захистить мене своєю могутньою лапою. Чого я маю боятися?

– Маленький Брате, чи багато разів я говорила, що Шер-Хан – твій ворог?

– Стільки разів, скільки горіхів на цій пальмі… Багіро, люба, я б не відмовився трішки передрімати – ми вже так довго блукаємо джунглями… Шер-Хан – це лише гучний голос…

– Зараз не час спати, Мауглі! Про це відомо всім: Зграї, Балу, навіть нерозумним оленям. Відомо й мені. Табакі теж тобі натякав.

– Табакі? Ха-ха… Він кружляв довкола мене й верещав, що я голомозе щеня, людська дитина, нездатна навіть викопувати земляні горіхи. Довелося трохи повчити його ввічливості – схопити за хвоста й кілька разів гепнути об пальму.

– Ти скоїв дурницю. Розплющ очі, Жабенятко! – Багіра зупинилася й розляглася у траві, а Мауглі всівся поруч. – Табакі, хоча й нікчема, проте багато знає. Акела старий, і Зграю невдовзі очолить новий ватажок. Інші вовки, які прийняли тебе, теж старішають, а молоді повірили улесливим словам Шер-Хана. Кульгавий тигр не наважиться напасти на тебе у джунглях, одначе торочить молоді, що людській дитині не місце у Зграї. Та й взагалі у джунглях. А ти невдовзі станеш дорослим.

– А хіба людина не має права полювати разом зі своїми братами? – запитав Мауглі. – Я тут виріс. Я підкоряюся Закону Джунглів, і в нашій Зграї немає жодного вовка, з лапи якого я не виймав шпичаків. Вони – мої брати.

Багіра примружилася і промовила:

– Жабенятко, торкнися ось тут, під моєю нижньою щелепою.

Засмаглими сильними пальцями Мауглі відчув на м’язистій шиї пантери невеличку залисинку.

– Ніхто у джунглях не знає, що я, Багіра, маю на собі слід від нашийника. А тимчасом, Маленький Брате, я жила поміж людьми; там, у звіринці княжого палацу в Удайпурі, померла моя матуся. Ось чому я заплатила за тебе викуп, коли ти був ще голісіньким малюком. Подібно до тебе, я теж народилася серед людей, а не у джунглях. Та одного разу я зрозуміла, що Багіра – пантера, а не іграшка для людини, одним помахом лапи вибила хисткий засув клітки й утекла. Я добре знаю людські звички та звичаї. Через те мене бояться. Це зрозуміло?

– Так, – відповів Мауглі. – Усі в джунглях бояться Багіру. Окрім мене.

– О, моє хоробре Жабенятко, – ніжно промуркотіла пантера. – Я пішла у джунглі, але ти маєш повернутися до людей, до твоїх справжніх братів. Якщо, звісно, тебе не позбавлять життя на Раді…

– Але навіщо мене вбивати?

– Поглянь-но мені в очі, – попрохала Багіра.

Пантера витримала його погляд лише півхвилини й відвела очі.

– Ось чому, – промовила вона, поворушивши лапою сухе листя. – Навіть я не можу витерпіти твій погляд, хоча народилася серед людей і люблю тебе. У багатьох до тебе, розумного й чутливого, є ненависть, бо ти – людина…

– Про це я навіть не здогадувався, – спохмурнів Мауглі.

– Ти маєш бути розсудливим, бо саме через твою безтурботність у тобі бачать людину. Я передчуваю, що будь-яка помилка старого Акели спричинить заколот Зграї проти нього – і проти тебе. Тоді на Скелі Ради вони… Проте я знаю, що робити, – Багіра пружно піднялася із землі. – Швидше спустись у долину, до людських осель, і роздобудь Червону Квітку. Тоді в тебе буде заступник… Сильніший за всіх.