Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

— Та хіба я шантажую? — знітився хлопчик-мізинчик.

Шляховичок Добринька іншим зацікавився:

— А навіщо ви його на дерево закинули?

— Треба, то й закинули, — відрубав найбільший злоп.

«Оце халепа, — безрадісно думав у цей час гном Гролик (він зрозумів, що займатися переселенням злопів йому таки доведеться). — А подорож до Божени, навіть якщо злопи повернуть координати, доведеться знову відкласти».

Хочеш — не хочеш…

Гном Гролик був зрозумів, що доведеться погодитися.

А от його друзі засперечалися. Декому з особливо шляхетних гномів така пропозиція видалася нудною. Декому здалася надто великою морокою. Дехто взагалі збирався провести гнома Гролика, щоб якомога більше дізнатися про нові автомобільні корти, де поселилася Божена. Думки товариства розділилися. Більшість навіть не схотіли зайти чайку випити — все сперечалися. Хтось показував пальцем на здохлого їжака. Хтось розглядав злонів. Хлопчик-мізинчик длубався в носі, позаяк вирішив іти з гномом Гроликом до кінця. А шляховичок Добринька все пропустив повз вуха. Він усе щебетав та щебетав щось своїй Чарівній Ши на два голоси — внутрішній і справжній.

І Чарівна Ши мліла від утіхи.

Тож шляховичок Добринька нічого не слухав. Він не чув ані прохання Гролика, ані вимог злопів. А коли Добринька прислухався, гноми вже втратили надію якось домовитися.

Еге ж, коли шляховичок прислухався, він збагнув, що треба рятувати Гролика. Він знав — як! Шляховичок Добринька придумав таке, що вимагало від нього подвигу. Вимагало, щоб він припинив спілкуватися з Чарівною Ши.

— Б-р-р, — розмахуючи руками, збуджено закричав він. — Бр-ррр! — знову замахав руками. — Бр-рр… — знову спробував заговорити шляховичок.

Однак поки що замість того щоб заговорити, він заговорювався, бо після тривалих теревенів із чарівною Ши обидва голоси в нього запліталися, ніби кіски.

Спільна подорож та палкі рекомендації дорожнього гнома Гролика трохи примирили товариство гномів із дивацькою манерою шляховичка розмовляти внутрішнім голосом. Тож зараз, коли вже всім нічого було сказати, ніхто не заперечував проти того, щоб шляховичок Добринька висловився. Навіть противникові будь-яких компромісів Шивороту-Навивороту, й тому стало цікаво, що там хоче бр-р…якнути шляховичок Добринька.

— Б-р-р, — знову спробував Добринька. — Брр… нззз… нзззвий…

Декого з гномів це почало дратувати.

— Хто-небудь, убийте шляховичка, — гукнула з того краю пса Фау восьминіжка Сежелен.

— Брр-р-р… — і далі тягнув шляховичок.

Він тепер був у центрі уваги.

— Та годі вже, говори! — дозволив чоловічок-нігтик, який дорогою спілкувався з китайськими гномами й нахапався основ конфуціанської філософії. Ця філософія дозволяла йому дивитися на світ широко. — Говори, що маєш сказати, — додав чоловічок-нігтик і заохочувально стукнув Добриньку по спині, щоб той нарешті висловився.

— Нехай скаже! — погодилися китайські гноми доо, які ставилися до шляховичка приязно.

Шляховичок набрав повні легені повітря й розтулив рота:

— Бррр… — сказав він, — …онзовий гном-птах!

— Що-о-о? — здивувався чоловічок-нігтик і вщипнув шляховичка за вухо. Конфуцанська філософія це також дозволяла.

— Який іще озоновий гном? Може, озонова діра — у твоїй голові? Ти нащо нам баки забиваєш…

— Не озоновий! — хором загорлали шляховичок і його внутрішній голос. Нормальний голос нарешті втямив, що казав внутрішній. — А бронзовий гном-птах. Гном, котрий виконує бажання…

Чарівний гном, котрий виконує бажання, — це дивина. Це всіх одразу зацікавило. Чоловічок-нігтик майже командирським голосом запитав:

— Хто такий бронзовий гном-птах, і як він допоможе в нашій пригоді?

Шляховичку довелося розказати про все. Як вони з гномом Гроликом зустрілися на дорозі. Як потоваришували і вирішили мандрувати разом. Як їх викинуло з машини через неправильного папугу, котрий дражнився різними голосами, аж врешті закричав «кукуріку!» Як цей півняче-папужий крик розірвав єдине магічне поле й викинув гнома й шляховичка з машини, в котрій вони мандрували, а до того ж, збив бронзового гнома-птаха. Як Гролик та Добринька взялися цього гнома рятувати, бо він втрапив у маленьке грузьке болітце. Публіка слухала.

— …Ну от, — скінчив внутрішній голос шляховичка, — після того як ми врятували цього бронзового гнома-птаха, з’ясувалося, що нам за порятунок належить винагорода — виконання трьох бажань…