Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

А гноми мчали у бік Браниці. Як я вже говорив, вони попадали з вагона приблизно у вісім машин. Чому я кажу приблизно? Як завжди, одразу сталося кілька накладок. Одна машина з’їхала на узбіччя, в іншій було спекотно… У п’ятій по головах ходили діти, а в сьомій було надто вогко. Я ж казав, приблизно вісім машин їхали в тому напрямку. В потрібному нібито напрямку.

Звідки я знаю? Це не я, це гноми, їхній навігатор.

Машини з гномами, модні, дорогі, мчали в бік Браниці, а позаду неквапно провалювався на вибоїнах повільний зашморганий рейсовий автобус із хлопчиком-мізинчиком на кермі. Ілько посвистував і лузав трав’яні горішки. А ще хлопчик-мізинчик тримав травинку-сопілочку й бібікав своїм товаришам-гномам, які мчали попереду.

А далі? Далі знаєте, що вийшло?

Вийшло ось що: чоловічок-нігтик Пень і роуді Леф, які з нетерплячки підхопили Гролика й плюхнулись у першу-ліпшу машину, звісно, до Браниці не доїхали. Перші-ліпші машини у Браницю не їдуть. Вони їздять куди завгодно, тільки не в Браницю. Спробуйте-но зупиніть перший-ліпший автомобіль, і самі переконаєтеся. Через те роуді й чоловічок-нігтик першими зійшли з дистанції…

Та на узбіччі вони не засиділися. Майже відразу їх нагнав автомобіль, у якому їхали польські гноми й Ґансі. А далі?

Далі вони вирушили разом. Однак знову не дуже довго чи дуже недовго — просто не знаю, як правильніше визначити той відрізок шляху. Не минуло й чотирьох хвилин, як усій компанії знову довелося зістрибувати. Ця машина також повернула. Знову їм довелося чекати попутної. Ну справді, ви ж бо розумієте, не всі машини на дорогах України прямували в Браницю. Навіщо в Браниці стільки машин?

Нарешті їх нагнав простець Тиша у малесенькій машині, і всі пересіли до нього. Тісно, зате тепло.

…Послухайте, то та машина таки довезла їх до чумачків під Браницею? Відповім одразу — ні! А все через брусничного гнома Брусниця і Колобоню Корочку. Брусничний гном Брусниць і Колобоня Корочка звалилися товариству на голову, коли авто нагнав запилюжений самоскид. Їх упізнати всі. Колобоня Корочка була найстарішою дорожньою гномочкою — такою старою, що ніхто навіть не знав, скільки їй років. А брусничний гном зазвичай вигадував щось таке й сяке, до чого жоден інший гном ніколи не додумався б.

Дивна то була парочка: Колобоня Корочка й Брусниць. Усім одразу засвербіло дізнатися, чому це вони разом подорожують і куди? Проте нові попутники поводилися підозріло й трималися осторонь. Вони були такі заклопотані, що на Боженину грамоту навіть дивитися не схотіли. Така незрозуміла поведінка не могла не заінтригувати допитливих гномів. Усі, хто супроводжував Гролика, вмить забули про грамоту й почали чіплятися до Брусниця й Колобоні Корочки, вимагаючи негайно розповісти народу, куди вони прямують і що приховують. Певна річ, ті недовго відкручувалися (брехати взагалі не в звичках дорожніх гномів).

Виявилось, що брусничний гном Брусниць і Колобоня Корочка прямували зовсім недалеко. В одну місцинку. По дорозі. З’ясувалося, що зовсім поруч — трохи далі, у березовому гаю, розквітла всіма барвами веселки березова чага.

Той, хто не знає, що таке чага, — нічого не зрозуміє, а той, хто знає, — негайно почне зі мною сперечатися:

— Ти що? — скаже той, хто знає все про березу та чагу. — Хіба чага квітне? Аж ніяк.

Чага не квітне так, щоб ми, люди, це бачили. Чага квітне так, що ми цього ніколи й нізащо не побачимо. Однак дорожніх гномів ми також не бачимо. А вони не тільки бачать, як квітне чага, а й відчувають блаженство від її пахощів та нектару.

Можете мені повірити, всі одразу кинулись слідом за Колобонею Коронкою і гномом Брусницем, котрі вже, виявляється, приїхали й уже виходили. Гай був поряд.

Гноми повискакували з машини, і той гном, що саме роздивлявся грамотку від Божени, теж не став затримуватись у авто, аби повернути її Гролику. Гролику нічого не лишалося, як вискочити вслід за усіма…

Місця для милування чагою вистачало для всіх.

Березовий гай був величенький, і чи не на кожному п’ятому дереві квітла чага. Все навкруги сповнювали чудові пахощі. Гноми повидиралися на дерева й насолоджувалися.

Усі насолоджувалися — і тільки дорожній гном Гролик носився між деревами й шукав свою грамоту від Божени. Гролик був у розпачі — грамотна пропала, як не було. Він так переймався цією втратою, що навіть не попив цілющого нектару й не помилувався квітами. Добре, що шляховичок пригостив його нектаром та пилком. Але розрадити Гролика могла тільки грамотка.