Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

Лист переходив від простеців до роуді, від манівців до дорожньої восьминіжки.

Зненацька Ілька, хлопчика-мізинчика, осяяла думка:

— Я! — закричав хлопчик-мізинчик. — Я знаю, що робити! — він таки встиг крикнути першим.

Вагон струснуло.

— Я! — зарепетував простець Тишко. — Я знаю…

— Я знаю, — обізвався доо. Він уже розмовляв українською.

— Я теж знаю, — весело загукав Ґансі. — Я знаю, хто зможе прочитати листа!

Усі мовчки повитріщалися на хлопчика-мізинчика. Решта чекали, що він скаже, позаяк саме йому першому спала блискуча думка, а закон першості, як і закони дорожньої магії, дорожня братія поважала.

Ілько набрав повні груди повітря та як гаркне:

— Чумачки! Ось хто може прочитати нам грамотку від Божени!

— Чумачки, еге ж! — підхопили путівці з манівцями.

— Певно, що чумачки! — підтримали роуді та банники. А ще восьминіжка Сежелен.

Отож, хто, крім чумачків? Чумачки були наймудрішим дорожнім народцем — це всім відомо.

— Чумачки зарадять, — мовив старший доо і поплескав гнома Гролика по руці.

Навіть у Китаї знали, хто такі українські гноми-чумачки і що вони — наймудріший дорожній народ у світі.

— А де вони? — ляпнув чоловічок-нігтик і заозирався. — Чому вони не з нами? Таке гальмо…

Всі знизали плечима й відвели очі.

— А де ми їх знайдемо? Де шукати чумачків? — підхопили банники.

Щоб не повторювати, знайте, що всі іноземні гноми про це питали.

А місцеві дорожні гноми — манівці, путівці, простеці, дорожній гном Гролик — усі знали, що чумачки мешкали за Границею. Недалеко від Києва. Мешкали у власному маєточку під назвою Бодайка. Чумачки хоча й були щирими дорожніми гномами, але мали власну думку про те, як і на чому слід пересуватися дорогами. Якщо сучасні дорожні гноми могли подорожувати будь-чим: хоч велосипедом, хоч скейтом, хоч танком, то чумачки воліли мандрувати дорогами тільки на воликах. Волики, на яких чумачки колись мандрували світом, перестали топтати українські шляхи, то й чумачки покинули свої мандри та осіли в невеликих маєточках на кшталт Бодайки. На власних невеличких хуторах неподалік доріг.

— Зрозумів? — спитав путівець Шаня чоловічка-нігтика.

Той ніготь гризти узявся. І спідлоба глянув.

— Сам знаю, — буркнув він. Може, й справді знав, та забув.

Еге ж, чумачки перестали виходити на дорогу, але мудрість та доброту не розгубили. Їхню мудрість визнавали всі.

— Б’ємося об заклад, — заголосила Сежелен, — я перша добіжу до Браниці, до чумачків.

— Що? — закричали гноми доо.

— Що?! — підтримали їх шляховички.

— Що?! — вступили до загального хору банники.

На даху створилася гномоверть, у котрій змішалися місцеві й приїжджі. Усі враз перестали цікавитися гномом Гроликом, ніби не він був головною особою події, що відбувалася. Усі враз перестали цікавитися гномом Гроликом і зацікавилися машинами, які прямували в напрямку Бранниці. Атож, гноми легко вловлювали напрям, і їм було байдуже, чим саме їхати — аби у потрібний бік.

Першими щезли манівці. Банники, а за ними інші осідлали попутки. Дорожнього гнома Гролика підхопили під руки чоловічок-нігтик на прізвисько Пень і роуді Леф. Підхопили й стрибнули на новенький «Рено». Страх як їм кортіло щонайшвидше добратися до чумачків, дізнатися, що написано в грамотці.

Гролик дригав ногами. Йому було лоскітно.

За ними спланирувала допитлива восьминіжка. Вона воліла триматися ближче до Гролика.

Шляховичок Добринька без упину теревенив і все далі від’їжджав поїздом від гнома Гролика. Так і умчав би, якби не Чарівна Ши. Як і всяка кралечка, вона трішечки була відьмою і трішечки вміла літати, якщо було конче потрібно. Вона вхопила Добриньку й шугонула вслід за восьминіжкою на «Рено».

Невдоволеним довелось потіснитися, оскільки гном Гролик їм страшенно зрадів.

Дах вагона спорожнів.

Та ні, там ще топтався Ілько — хлопчик-мізинчик. Втім, його дорожні гноми вважали нездарою.

Агов! Ви слухаєте?

Між іншим, саме хлопчик-мізинчик першим згадав про чумачків. Не хвилюйтеся, він теж поїхав. Він помилувався панорамою, посвистів, понасолоджувався краєвидами, а потім акуратно спланирував на рейсовий автобус, котрий їхав — куди ви думаєте? — саме в Браницю. Просто в Браницю, а не приблизно в тому напрямку.

Гномів у тому автобусі було ніби виметено. Ілько влаштувався чудово. Він забрався на кермо, вмостився спереду від водія, звісив ноги й споглядав дорогу, яка бігла йому назустріч.