Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

— Овва! Та вона ж на голові!

Стягнув свою рукавичку, дістав із великого пальчика пергамент, тицьнув грамотку в руки гному Гролику, буркнув, що має безліч власних справ, і скочив із вагона в кузов вантажівки, що теліпалася рівнем нижче.

От я написав «скочив», а дорожній гном харлей швидше звалився, ніж скочив. Дорожній гном харлей упав у кузов машини з гарячим асфальтом, а коли вибрався звідти, то був уже далеко від мосту. Повертати йому не хотілося: гноми так само чутливі до глузувань і кпинів, як і будь-які створіння.

Тим часом всі, хто брав участь у пригоді, хотіли знати продовження історії. Нема чого й казати, геть усіх цікавило, що саме написала гномочка Божена дорожньому гному Гролику. Тож прочитати грамотку Гролик мусив для всіх.

Гролик під вітальні вигуки зірвав печатки, здув заклинання, вигріб охоронки, розгорнув грамотку й почав її вивчати. Я правильно кажу — не читати, а вивчати.

Божена писала, знаєте що? Божена писала таке, що годі було прочитати. Принаймні саме гном Гролик ні бельмеса не втямив у письменах, якими було списано грамотку.

Еге. Отаку-то грамотку прислала Божена. Усе ясно.

Даремно задні витягали шиї, заважаючи переднім спокійно розібратись. Ані тим, ані іншим, ані Гроликові нічого не було зрозуміло.

— Ріпко, — сказав гному Гролику банник Ґансі і покрутив пальцем біля скроні, витягаючи в розгубленого гнома з рук дурнувату грамотку, — твоя Божена, з нею все гаразд? Це якою такою мовою тут написано?

— Це у вас шифр закоханих, — здогадалася Чарівна Ши, а шляховичок протер очі (вони збіглися на переніссі, а обидва його голоси почали затинатися, силкуючись висловити те, що нібито було написано гномочкою Боженою на нібито грамотці).

— Може, це якийсь розіграш? — поцікавився підозріливий англійський роуді Леф. Вони там у себе, в Англії, всі Шерлоки Холмси. — Недарма цей шмарлей відразу чкурнув. Чи ти від нас щось приховуєш?

Дорожники були кмітливим народом. І справедливим. А ще важким на руку та швидким на розправу. Їм слід було казати правду. Їх краще було не зачіпати. Хоча Гролик нічого не приховував, товариші непокоїлися.

На щастя гнома Гролика — а він вже був подумав, що в нього сьогодні нещасливий день, — вагон так хитнуло, що тільки чоловічок-нігтик встояв. Була б грамотка в руках у когось іншого, той неодмінно впустив би її.

— Хлопці! — зрадів чоловічок-нігтик. — Тут поцілуночки намальовані — це я розшифрував!

Про поцілунки й так усі розуміли. А от щодо слів — жоден гном не здогадувався, що вони означають.

Отже, конче потрібно було тлумача. Перекладача.

Спочатку наперед пропхався гоблін-косинець із математичними здібностями. Цей гоблін був не автомобільною, а пішохідною істотою. На Міст-Ярмарок він зачастив у гості до манівця Кеклика, свого друга. Манівець підсадив його на ліхтар, а потім гоблін вдало гепнувся на вагон, де розгорталися події. Жодних математичних символів у листі не було, тож нічого розумного гоблін не сказав, і його відіпхнули інші розумники. Косинець намагався залишитися в центрі уваги, кричав, що володіє сенегальською мовою і вміє користуватися логарифмічною лінійкою. Проте його не пустили. Уміти користуватися логарифмічною лінійкою для дорожнього гнома однаково, що вдень присвічувати собі ліхтариком.

Роуді пояснили йому, що сенегальська на «с», а англійська на «а» й розшифровувати листа слід у алфавітному порядку. Французькі гноми почали голосно обурюватися. Адже лист прийшов із Франції. Французький гном Задира бився об заклад, що листа написано французькою і якщо йому дадуть півроку на збір доказів, він це доведе. Йому дали стусана.

Галас здійнявся неймовірний. Найголосніше кричали близнюки доо.

Гролик вимкнув звук і вирвав грамотку з рук чоловічка-нігтика і взявся до неї сам.

Божена була простою, симпатичною, привабливою дорожньою гномочкою і завжди розмовляла простою мовою. А грамотка, отримана Гроликом, була написана непростою мовою.

Гном Гролик перевернув грамотку від Божени й нічого не втямив, повернув ще раз — такий само результат. Ото біда!

Гролик дивився на нерівний текст, чорнильні плями, на схиблені рядки, на мазки Божениних губів у листі й мало не плакав. Ото б тішився, ото б радів злющий шершень Бу, побачивши його зараз!