Павло Бажов - Павло Бажов. Малахітова шкатулка

Німецьке начальство спочатку комизилося, потім дивиться — парубійко непоказний, погодилося: нічого, думає, в такого не вийде. Так Іванко і потрапив до німця в підручні. Придивився до роботи, а сам собі думає — добре в німця коник виходить, тільки живим не пахне. Треба так примудритися, щоб коня на повнім бігу малювати. Так думає, а сам дурником прикидається, дивиться, як у німця добре кожна рисочка приходиться. Німець черево все погладжує та примовляє:

— Це є німецький ропота.

Минув так деякий час, Фуйко і каже по начальству:

— Пора цей хлопшик проба ставити,— а сам підморгує: от, мовляв, сміху буде. Начальство одразу погодилося. Дали Іванкові пробу, як належало. Видали булатну шаблю, призначили строк і звеліли малювати коня і корону, де та як зуміє.

Ну, Іванко і взявся до роботи. Діло те йому, правду мовити, знайоме. Одне непокоїть — треба в чистоті від німців не відстати і вигадкою перегнати. А тому давно вирішив — малюватиму коня на повному бігу. Тільки як тоді з коронкою? Думав-думав та й почав малювати пару коників. Коників покрив стрічкою, а на ній корону вималював. Теж усі жички-гілочки розбереш, і трошечки ця коронка назад нахилилася, як башкир на коні, коли на весь мах жене.

Подивився Іванко, бачить — добре малюнок до хвилястого булату прийшовся. Живими коники вийшли.

Подумав-подумав Іванко і згадав, як напередодні ввечері Оксютка шепотіла: «Ти вже постарайся, Ваню! Крильця, чи що, прироби коникові, щоб він кращий за Фуйчиного вийшов».

Згадав це та й каже:

— Е, що буде, те й буде! Може, так і краще!

Узяв та й приробив тим коникам крильця і бачить — справді, ще краще до булатного візерунка малюнок ліг. Цей рисунок закріпив і за дідусевим секретом визолотив.

У строк виготовив. Відполірував старанно, усе чисто загладив, дивитися любо. Оголосив,— здаю пробу. Ну, люди сходитися почали.

Першим дідусь Бушуєв причвалав. Довго на шаблю дивився. Рубав нею і по-козацькому і по-башкирському. На міцність теж пробував, а найбільше кониками золотими милувався. До сльози дивився. Потім і каже:

— Спасибі, Іваночку, потішив старого!.. Покладався я на тебе, а такої вигадки і не сподівався. В карбівці до візерунка твій малюнок підійшов. І те добре, що від ефеса ближче до рубального місця коників пересунув.

Наші майстри теж хвалять. А німці хіба зрозуміють таке? Як прийшли, так і галас зняли:

— Який турниць! Хто пачив коня з крилом! Чому корона набік лежить? Це є наруга на короновані особи!

Просто-таки затуркали парубка, трохи не у в'язницю його заганяють. Тут дідусь Бушуєв розпалився:

— Пси ви,— кричить,— безглузді! Узяти б оцю шаблюку та порубати вам осикові голови. Що ви в такій справі тямите?

Старого, звичайно, свої ж виштовхали, щоб справді німці до лиха не довели. А німецьке начальство Ванютку прогнало. Верещить навздогін:

— Такий турний хлопець на завод не пускайт! Штраф платити буде! Штраф!

Іванко від цього вереску засумував був, та дідусь підбадьорив:

— Не сумуй, Іванку. Без німців жили й далі проживемо. І штраф їм викинемо. Нехай подавляться. Женися на своїй Оксютці. Сказав — не заперечую,— і не заперечую.

Іванко повеселішав трошки та й мовив:

— Це вона напоумила крилечка коникам приробити.

Дідусь здивувався:

— Невже така тямуща дівка?

Потім подумав трохи та як закричить на всю вулицю:

— Коня продам, а весілля ваше справлю, щоб весь завод знав. А про крилатих коників не турбуйся. Не завжди німці в нас на заводі верховодитимуть. Знайдуться люди з розумом. Знайдуться! Ще, диви, нагороду тобі дадуть. Згадай моє слово.

Люди, звичайно, посміюються з старого, а вийшло так, як він казав.

Незабаром після Іванкового весілля до нас на завод царський поїзд приїхав. Мабуть, аж на двадцяти тройках. У цьому поїзді один козацький генерал був. Ще з кутузовських. Немало він супостатів покришив і німецькі, кажуть, міста брав.

Цей генерал їхав у сибірську сторону в своїх справах, та царський поїзд його наздогнав. Ну, людина заслужена. Цар і взяв його для пошани до свого почту. Тільки дивиться — у старого заслуг на грудях небагато.

У ближчих царських посіпак, які хустку підіймають та крісло підставляють,— куди більше. От цар і придумав нагородити цього генерала дарованою шаблею.