Брати Грімм - Казки

— Ану з торби, дрючечку!

Дрючок миттю вискочив з торби та й ну гуляти по господареві так, як тільки він умів. Той закричав пробі, але чим дужче він кричав, тим завзятіше лупцював його дрючок. Так він танцював у нього по спині, аж поки господар упав додолу ні живий, ні мертвий.

Тоді токар сказав:

— Коли ти не віддаси чарівного столика й золотого осла, дрючок знов піде танцювати по тобі.

— О ні! — озвався господар кволим голосом. — Я все віддам, нехай тільки те прокляте чортовиння знов залізе в торбу.

— Ну добре, — сказав хлопець. — Я пожалію тебе, але як ще когось обдуриш, буде тобі непереливки! — І він гукнув: — Ану в торбу, дрючечку!

І дрючок угамувався.

А вранці молодий токар узяв торбу, чарівного столика та золотого осла й пішов до батька.

Кравець зрадів, коли побачив сина, і також спитав його, чого він навчився на чужині.

— Я став токарем, тату, — відповів син. [144]

— Гарне ремесло, — мовив батько. — А що ти приніс із мандрів?

— Дуже вартісний здобуток, тату, — відповів син. — Дрючка в торбі.

— Що? — перепитав батько. — Дрючка? Хіба його варто було нести? Таж дрючка можна вирубати з кожної гілляки!

— Можна, але не такого, тату. Бо коли я скажу: «Ану з торби, дрючечку!» — він вискакує і починає гамселити того, хто мене скривдив. І не спиниться, поки кривдник не впаде додолу й не попросить зглянутись на нього. Бачите, цей дрючок допоміг мені відібрати чарівного столика й золотого осла, які злодійкуватий господар заїзду вкрав у братів. Ану покличте їх сюди, а ще запросіть усіх родичів, я хочу, щоб вони наїлися й напилися як слід та й додому пішли не впорожні, а з повними кишенями золотих.

Старий кравець боявся повірити в те, що почув, але запросив до себе знов родичів.

Молодий токар розстелив посеред хати скатертину, привів золотого осла та й каже братові:

— Ану, брате, поговори з ним!

І той брат, що вивчився на мірошника, сказав ослові:

— Глип–рип, золото сип.

І відразу на скатертину дощем посипалися золоті монети. Осел не переставав трусити їх із себе, аж поки всі набрали собі золота стільки, що більше й не подужали б понести.

(Бачу по твоїх очах, що й ти хотів би там бути.)

Потім токар приніс столика і сказав другому братові:

— Ану, брате, поговори з ним. [145]

І тільки–но столяр вимовив: f Столику, накрийся!», як на ньому з'явилося повно найсмачніших страв.

Такого розкішного обіду кравець зроду не мав у своєму домі. Родичі просиділи в нього до самого вечора, всі були задоволені.

Старий кравець замкнув голку й нитки, аршина й наперсток у шафу і відтоді жив зі своїми синами в радості й достатку.

А що ж сталося з козою, через яку кравець вигнав з дому синів? Зараз почуєте.

Дуже козі було соромно за свою голомозу голову, тому вона забігла в лисячу нору й забилася в самий куток. Лис повернувся з ловів додому, а назустріч йому з темряви блищать двоє великих зелених очей. Він злякався і втік звідти. Недовго він пробіг, як зустрів ведмедя. Побачив ведмідь, який лис наляканий, та й питає його:

— Що з тобою, брате лисе? Що тебе так налякало?

— Ох, брате ведмедю, у мою нору забрався якийсь лютий звір і, коли я хотів залізти туди, втупив у мене свої палючі очі, — відповів лис.

— Ми його зараз виженемо, — сказав ведмідь. Підійшов він до лисової нори й зазирнув у

неї. Та як побачив великі палючі очі, то й сам злякався. Він не захотів зв'язуватися з тим страшним звіром і накивав від нори п'ятами. Біг він, біг та й зустрів бджолу. Вона побачила, що ведмідь чимось стривожений, та й питає:

— Чого ти такий понурий, ведмедю? Завжди був веселий, а тепер наче тебе хто по голові торохнув.

— Ох, добре тобі жартувати, а в нас біда, — відповів ведмідь. — У лисову нору забрався [146] страшний звір з палючими очима, і ми не можемо його звідти вигнати.

А бджола йому й каже:

— Шкода мені тебе, ведмедю. Я квола, непоказна комашка, якої ви дорогою і не помітите, але думаю, що зможу вам допомогти.

Вона залетіла до лисової нори, сіла козі на поголену голову й почала її так боляче жалити, що та замекала, без пам'яті вискочила надвір і помчала світ за очі.

І досі ніхто не знає, куди вона забігла.

ЯК КІШКА З МИШКОЮ ПРИЯТЕЛЮВАЛИ

Якось познайомилась кішка з мишкою та й почала казати їй, як вона її любить і як хоче з нею приятелювати. Казала, казала, аж поки мишка погодилася жити в одній хаті з кішкою і провадити з нею спільне господарство.

— Але треба запастися їжею на зиму, щоб потім не голодувати, — сказала кішка. — Не можна тобі, мишко, скрізь нишпорити, харчу шукати, а то ще, бува, потрапиш у пастку.