Брати Грімм - Казки

Дзеркальце, правду скажи–но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

І дзеркальце відповіло, як і минулого разу:

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка в темній долині,

де вона в карликів мешкає нині,

краща за вас

в тисячу раз.

Як почула це королева, з неї серце мало з грудей не вискочило, так вона злякалася, бо зрозуміла, що Білосніжка знов лишилася жива.

— Треба конче вигадати щось таке, що її зведе зі світу, — сказала сама собі королева.

Почала вона чаклувати й нарешті вичаклувала отруйний гребінець. Потім перебралася старою бабою, не схожою на ту, що перше була, й пішла в гори, до хатини семи карликів. Постукала вона в двері та й гукає:

— Продаю гребінець, дешево продаю! Білосніжка виглянула у віконце та й каже їй:

— Ідіть собі далі, я нікого не можу впустити.

— Впустити не можеш, але ж поглянути на [112] те, що я продаю, можеш, — мовила стара, витягла з торби гребінця й показала його.

І так той гребінець сподобався Білосніжці, що вона повірила старій і відчинила двері.

Купила вона гребінець, а стара й каже їй:

— Дай–но, я тебе гарно розчешу. Бідолашна дівчинка нічого не запідозрила й підставила їй голову. Та тільки–но стара встромила гребінця їй у коси, як отрута перейшла в дівчинку, і вона впала, мов нежива, додолу.

— Так тобі й треба, щоб не була найкращою на цілий край, — сказала лиха королева. — Тепер ти вже не встанеш.

І пішла собі.

На щастя, вже було недалеко до вечора, й карлики скоро повернулися додому. #к побачили вони Білосніжку долі нерухому, зразу подумали на її лиху мачуху. Тому негайно обшукали дівчинку і знайшли отруйний гребінець. Тільки–но вони витягли його з кіс, як Білосніжка опритомніла й розповіла їм, що сталося. Карлики знов наказали їй, щоб вона була обережна й нікому не відчиняла дверей.

А королева прийшла додому й спитала в дзеркальця:

Дзеркальце, правду скажи–но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

І дзеркальце відповіло їй так само, як перед тим:

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка в темній долині,

де вона в карликів мешкає нині,

краща за вас

в тисячу раз. [113]

Як почула королева, що каже дзеркальце, то аж засіпалася з люті.

— Я таки зведу Білосніжку зі світу, навіть якби мені й самій довелося загинути! — крикнула вона.

Потім, пішла в потаємну комірчину, до якої ніхто не заглядав, крім неї, і зробила там отруйне яблуко. Воно було біле, червонобоке й таке гарне, що кожному закортіло б його з'їсти. Але кожен, хто б його надкусив, відразу помер би.

Коли яблуко було готове, королева пофарбувала собі обличчя, перебралася селянкою і пішла в гірську долину, до хатини сімох карликів. Постукала вона в двері, а Білосніжка виглянула у віконце та й каже:

— Карлики наказали мені, щоб я нікого не впускала.

— То й не впускай, — мовить селянка, — тільки візьми яблуко. Я тобі дарую його.

— Ні, — каже Білосніжка, — я не можу його взяти.

— Боїшся, щоб я не отруїла тебе? — питає стара. — Ну то глянь, я розріжу його; надвоє: червону половину з'їси ти, а білу я.

А вона зробила яблуко так, що отруєна була тільки червона половина.

Білосніжці дуже хотілося того яблука, і як вона побачила, що селянка їсть його, то не втрималась, вистромила руку у вікно й узяла отруєну половину. Та тільки–но вкусила її, зразу впала додолу, як мертва.

Подивилася на неї королева страшним поглядом, зареготала та каже: ,

— Біла, як сніг, червона, як кров, чорна, як дерево на рамі! Ну, цього разу тебе вже карлики не збудять! [114]

І коли вона вернулася до замку, то зразу ж запитала дзеркальця:

Дзеркальце, правду скажи–но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

І дзеркальце відповіло:

Ви, королево, найкраща у нас.

Тепер її заздрісне серце заспокоїлось, коли таке серце може заспокоїтись.

Повернулися карлики ввечері додому і бачать: лежить Білосніжка долі й ані пари з уст, справді вже мертва. Вони підвели її, обшукали, чи нема на ній чогось отруйного, розпустили їй пояс, розчесали коси, обмили її водою] і вином, та нічого не допомогло: дівчина була мертва й не оживала. Тоді вони поклали її на шари, посідали всі семеро навколо й заплакали. Так вони плакали три дні. Потім хотіли поховати її, але вона була як жива, навіть рум'янці на щоках не зблідли. Тому карлики сказали:

— Не можемо ми її опустити в темну могилу.

І надумали вони зробити прозору скляну труну, щоб Білосніжку видно було з ycіx боків. Поклали вони її туди, а на труні золотими літерами написали, як її було звати й що вона була королівська дочка. Потім винесли труну на високу гору і на зміну охороняли її. До труни прилітали птахи й теж оплакували Білосніжку — спершу сова, тоді ворон, а наостанці голуб.