Брати Грімм - Казки

Коли зовсім смеркло, прийшли додому господарі хатки. То були сім карликів, що добували руду в горах.

Засвітили карлики сім свічечок і, коли в хатині стало видно, побачили, що там хтось побував без них, бо все стояло не так, як вони залишили.

— Хто сидів на моєму стільчику? — сказав перший карлик.

— Хто їв із моєї мисочки? — сказав другий.

— Хто надламав мій хліб? — сказав третій.

— Хто над'їв мою городину? — сказав четвертий.

— Хто брав мою виделку? — сказав п'ятий.

— Хто різав моїм ножиком? — сказав шостий.

— Хто пив із моєї чарочки? — сказав сьомий. Тоді перший озирнувся навколо й побачив, що простирадло на його ліжечку трохи вгрузло.

— Хто лягав на моє ліжко? — сказав він. Решта карликів теж побігли до своїх ліжечок і закричали:

— На моє ліжко також хтось лягав!

А сьомий глянув на своє ліжечко й побачив Білосніжку, що спала на ньому.

Він покликав своїх товаришів, ті підбігли, присвітили свічечками і вражено загукали:

— Ой леле! Ой леле! Яка ж гарна дівчинка! І такі були раді, що вирішили не будити Білосніжку, хай собі спить.

А сьомий карлик переспав ніч біля своїх товаришів — одну годину на одному ліжку, другу на другому, третю на третьому, і так до самого світанку.

Коли настав ранок, Білосніжка прокинулась, побачила сімох карликів і злякалася. Та вони не гнівались на неї, а ласкаво спитали: [109]

— Як тебе звати?

— Білосніжка, — відповіла дівчинка.

— А як ти опинилася в нашій хаті? — спитали далі карлики.

Тоді Білосніжка розповіла їм, як мачуха хотіла її вбити, а лісник пожалів, як вона йшла цілий день, аж поки натрапила на їхню хатку.

— Якщо ти згодна бути в нашій хаті господинею — куховарити, прати, стелити ліжка, шити, латати, прибирати й давати всьому лад, то лишайся в нас, тут тобі буде добре.

— Я залюбки лишуся у вас, бо мені нема куди йти, — відповіла Білосніжка.

Так вона стала господинею в хаті карликів. Вони зранку йшли в гори, де шукали руду й золото, а ввечері верталися додому, і їй треба було на той час приготувати їм їсти. Цілий день дівчинка була вдома сама, тому добрі карлики застерігали її:

— Бережися своєї мачухи, вона скоро довідається, що ти в нас. Нікого не впускай до хати!

А королева думала, що Білосніжка давно мертва й тепер вона найперша і найкраща в країні.

Одного разу вона підійшла до дзеркальця та й каже:

Дзеркальце, правду скажи–но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

А дзеркальце й каже:

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка в темній долині,

де вона в карликів мешкає нині,

краща за вас

в тисячу раз. [110]

Злякалася королева, бо знала, що дзеркальце ніколи не каже неправди. І зрозуміла, що лісник обдурив її, лишив Білосніжку живою. Почала вона думати і так, і сяк, як би його звести пасербицю зі світу, бо поки вона не стане найкращою на цілий край, заздрощі не дадуть їй спокою. Нарешті надумала, нафарбувала собі обличчя, перебралася старою перекупкою і стала зовсім на себе не схожа. А тоді пішла в гори, добралася до хатини карликів, постукала в двері й загукала:

— Продаю, продаю, дешево продаю! Білосніжка виглянула у вікно і спитала:

— А що ви продаєте, тітонько?

— Гарні пояси продаю, доню, дешеві пояси всіх кольорів, — відповіла перебрана королева й витягла з торби довгий пояс, сплетений із барвистих шовкових ниток.

«Це, видно, чесна жінка, її можна впустити», — подумала Білосніжка, відсунула засув на дверях і купила собі гарний шовковий пояс.

— Ой, доню моя, як же на тобі сукенка висить! — вказала перебрана королева. — Ходи–но сюди, хай я тебе як слід підпережу.

Довірлива Білосніжка підійшла до перекупки, щоб та її підперезала. Перебрана королева хутенько взялася до діла й кілька разів обперезала її довгим поясом, так тісно, що дівчинці не стало чим дихати, і вона впала додолу, як мертва.

— Отепер уже ти не будеш найкраща, — сказала королева і швидко пішла геть.

Це було перед самим вечором, і невдовзі вернулися додому карлики. Як же вони перелякалися, коли побачили, що їхня люба Білосніжка лежить долі й не ворушиться, як мертва! [111]

Вони підвели її, побачили, що вона тісно обперезана поясом, і перерізали його навпіл. Тоді Білосніжна почала трохи дихати й поволі ожила.

Почули карлики, що сталося, та й кажуть їй — То лиха королева перебралася старою перекупкою, більше ніхто. Нікого не впускай до хати, коли нас немає вдома!

А королева повернулася до замку, підійшла до дзеркальця і спитала його: