Ено Рауд - І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

— Ну, тим краще, — сказав працівник готелю. — Якщо у вас уже такий звичай, то будь ласка.

Він виписав квитанцію, дав кумедним чоловічкам ключ від двомісного номера люкс і побажав гарного відпочинку.

Вони заплатили за номер і пішли до ліфтів, щоб піднятися на тринадцятий поверх, де знаходився їхній номер люкс.

Мохобородько стурбовано дивився, як дверцята ліфта то зачинялися, то відчинялися.

— Тринадцятий поверх, — пробубонів він. — Це нічого хорошого не віщує. Якщо мою бороду прищикне дверцятами, то мені, безумовно, буде не вельми приємно чекати монтера.

І Мохобородько про всяк випадок сховав бороду під сорочку.

І тут трійця зіткнулася з несподіваною перешкодою. До них підійшов юнак у формі готельного службовця і зверхньо попередив:

— Неповнолітнім без супроводу дорослих кори стуватися ліфтом суворо заборонено!

— Ти ба, яке цабе! — спохмурнів Півчеревичок. — Самому ледве виповнилося чотирнадцять, а вже по вчає-застерігає.

Незнайомець і справді мав вигляд хлопчака. При наймні бритва не торкалася його ніжних рожевих щік, і м’який пушок вусів тільки-но висіявся.

— Схоже, що цей хлопчисько і не чув про нас, — продовжував Півчеревичок. — Газет він, певне, вза галі не читає. Від такого не дочекаєшся належної уваги або гідної шаноби.

Та бурчання Півчеревичка аніскільки не вплинуло і зрештою не залишилося нічого іншого, як Мохобородькові видобути з-під сорочки свою бороду.

Він упритул підступив до юнака, підняв повище бороду й сказав:

— Вибачте, будь ласка, чи ви бачили де в підлітка таку бороду?

І Півчеревичок ущипливо додав:

— Принаймні маємо справу не з якимось молокососом.

На це службовець готелю не спромігся відповісти. Після Півчеревичкових слів він геть зашарівся і присоромлено відступив перед кумедними чоловічками.

Друзі зайшли до кабіни ліфта, що саме спустився вниз. Ніхто з них раніше ніколи не їздив ліфтом, тому цілком зрозуміло, що вони хвилювалися трохи. Мохобородько обіруч учепився в бороду, Муфтик геть» спітнів, а Півчеревичкові пальці надзвичайно швидко ворушилися.

Коли ліфт рушив угору, Муфтик спробував усміхнутися і сказав, змахуючи з лоба краплини поту:

— Дуже гарна карусель, чудово кататися.

Про його хвилювання свідчило вже те, що він переплутав слова і ліфт назвав каруселлю.

Та все обійшлося без пригод, і на тринадцятому поверсі друзі вийшли з ліфта благополучно.

— Могутня штука, — похвалив Півчеревичок. — Жаль тільки, що ми не досягли стану невагомості.

І всі вони знову пожвавішали.

— Дверцята як дверцята, — сказав Мохобородько. — Нічого страшного в ліфтових дверцятах.

Вони знайшли свій номер люкс і ввійшли до кімнати.

Двомісний номер люкс сповна відповідав своїй назві. Тут було дві кімнати, а також всіляка розкіш як, наприклад, графин з водою, який Півчеревичої умить видудлив.

— Усе-таки ліпше, ніж вода з крана, — переможно повідомив він, хоч це була звичайна вода.

Мохобородько підійшов до великого дзеркала в по золоченій рамі і став розчісувати бороду, а Муфтиі роздивлявся картини, які висіли на стінах.

Ще з дитинства Муфтикові подобалися картині про тварин, і зараз він приємно здивувався, побачивши велике полотно з намальованими на ньому трьома пустотливими ведмежатами.

— Троє ведмедів! — вигукнув він. — Ви тільки уявіть! Трійко ведмедів одразу!

— Ясно, адже це в номері люкс, — мовив Півчеревичок. — В інших кімнатах, напевне, ведмедів менше

— У наших лісах, — вклинився Мохобородько, —! вони зустрічаються все рідше й рідше. Це добре, що їх можна побачити хоч на картинах.

— Як прикро, що свого часу мені не пощастило вивчитися на художника, — зітхнув Муфтик. І в голосі його вчувався неприхований смуток. — Було б чудово намалювати ведмедиків або якихось іншиз тварин.

— Ти міг би ще й зараз спробувати, — порадиі Мохобородько. — Вчитися ж ніколи не пізно.

— Розпочинати варто з тварин простіших, — під тримав Півчеревичок Мохобородька. — Скажімо, дощового черв’яка. Коли він у тебе вийде, поступово перейдеш до мудрованіших звірів. Я особисто аніскілечки не здивуюсь, якщо врешті тобі пощастить на малювати навіть кенгуру.

Муфтик скрушно махнув рукою:

— Ох, про що ви говорите! Для мене час навчання вже минув, тож не варто утішати.

І він голосно схлипнув.

Тоді Півчеревичок підійшов до Муфтика і по-дружньому поплескав його по плечу.

— Не сумуй, любий друже, — бадьоро мовив він. — Художником ти не став, це правда. Ти ж зате справжній поет. І лишень забажаєш, можеш поетично оспівати як дощового черв’яка, так і кенгуру.