Ено Рауд - І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

— Саме так, — лукаво й водночас люб’язно всміхнулася гостя. — Саме в цьому й причина моїх відвідин.

На деякий час у кімнаті запала тиша.

— Вибачте, — обернувся до жінки Муфтик. — Як це пес міг бути вашим співрозмовником? Адже собаки взагалі не вміють розмовляти!

— Ви дуже однобоко розумієте бесіду, мій любий, — знову посміхнулася жінка. — Не обов’язково співрозмовник повинен без угаву говорити. Вельми важливо уміти слухати, а до цього моє собача було вдатне надзвичайно.

Знов на якусь хвильку запанувало мовчання, яке урвала незнайомка.

— У мене досить пристойні житлові умови, — сказала вона. — І, зрозуміло, я беру на себе цілковите утримання.

Тепер жінка дуже уважно подивилася на кумедних чоловічків.

— Найліпше мені підходить бородань, — нарешті довила вона.

— Як? — здригнувся Мохобородько. — Ви маєте на увазі мене?

— Саме так, — кивнула гостя. — Ви окрім цього дуже декоративні: неначе ваза з живими квітами!

Тоді вона, обернувшись до Муфтика й Півчеревичка, додала:

— Будь ласка, тільки не ображайтеся за мій вибір. Віддаючи перевагу Мохобородьку, я аніскілечки не хочу принизити вас. Але ж і ви зрозумійте, що взяти всіх трьох я не можу: стало б занадто тісно.

— Але даруйте! — вигукнув Мохобородько. — Попри все, я, одначе…

— Розумію, розумію, — жінка не дала Мохобородькові договорити до кінця. — Ви — кумедний чоловічок, чи не так? Саме тому я вас хочу взяти собі. Бо, знаєте, є люди, які тримають у себе собаку чи кішку, папугу або черепаху, хом’яка чи морську свинку. Та, слово честі, я ще не чула, щоб хтось із них мав кумедного чоловічка. Так що мати його було б вельми оригінально, чи не так?

Мохобородько у відчаї шукав якоїсь вагомої відповіді, щоб незнайома жінка дала йому спокій і облишила свій намір. Але нічого путнього не спадало на думку, і тут замість друга в розмову з незнайомкою втрутився Муфтик.

— Від самотності часто буває безсоння, — почав він. — Я вірю, що й у вас трапляються безсонні ночі, оскільки ви самотня людина, як зауважили на початку.

— Це правда, —зізналася жінка. —Безсоння справді дошкуляє мені.

— Ось бачите, — вів далі Муфтик. — Однак річ у тому, що Мохобородько спить лише просто неба, на чистому повітрі. Так що вночі ви не змогли б гомоніти з ним, і безсоння, як і раніше, докучало б вам Півчеревичок умить зрозумів, куди Муфтик спрямовує розмову, і скрикнув:

— Мохобородько навіть у номері люкс не може склепити очей і на ніч іде спати на подвір’я!

— Хіба? — жінка здивовано підняла брови. — Чудернацька звичка. Та від будь-якої звички можна по-| збавитися.

Тим часом Мохобородько оговтався.

— Я все-таки не полишу своїх друзів, — рішуче сказав він. — Ми всі втрьох належимо одне одному ділимо як радощі, так і турботи.

— Дуже красномовно сказано, — похвалив Муфтик і змахнув з ока жалісливу сльозу.

Півчеревичок теж був зворушений відданістю Мохобородька.

— Наш славний Мохобородько справжній, надійний товариш, — мовив він і, обернувшись до незнайомки, додав: — Так що вам доведеться все-таки роздобути собі інше собача. Або, наприклад, цього… морського лева, чи як його…

Жінка явно образилась.

— Не вам, юначе, мене повчати, — мов шмагонула вона Півчеревичка. — Краще ворушіть своїми, пальцями, а не меліть язиком. Заведу собі морського] лева чи навіть морську гадюку — це принаймні вас аніскілечки не стосується.

— Вибачте, будь ласка, — квапливо заспокоїв її Муфтик. — Я переконаний, що Півчеревичок і не думав своїм зауваженням завдати вам прикрощів. Я, наприклад, з величезною радістю намалював би морського лева. Та, на жаль, мені не пощастило вивчитись на художника, так що хоч-не-хоч це залишається просто мрією.

Розважливі Муфтикові слова вплинули.

— Мрії ніколи не зашкодять, — вже зовсім м’яко сказала жінка. — І особливо мрії конче потрібні самотнім людям.

Потому вона встала з крісла, поправила перед дзеркалом зачіску й тихо мовила:

— Тепер я піду. До побачення, мої любі.

— До побачення, — відповіли хором кумедні чоловічки.

Двері відчинились і зачинились. Більше гостя не з’являлася. Друзі мовчали. Та раптом знову задзвонив телефон, так само різко й несподівано, як і минулого разу.

— Це кімната кумедних чоловічків? — запитав незнайомий жіночий голос.

— Це кімната мрій, — одповів Півчеревичок. І поклав трубку.

Мохобородько лежав на готельному подвір’ї під бузковим кущем.