Ено Рауд: І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

Муфтик і Мохобородько примовкли. Та й що вони могли на це відповісти? І в їхньому становищі й справді не зосталося нічого іншого, як змиритись і споглядати за Півчеревичком: він наближався до прилавка із заводними іграшками.

— Що вам? — звернулася до нього продавщиця.

Півчеревичок ковзнув очима по всіх полицях. Заводні автомашини, автобуси, трактори, качки, кури, жаби… Вибір справді великий, нічого не скажеш.

— Що б ви мені порадили? — безпорадно запитав Півчеревичок.

Продавщиця уважно поглянула на маленького чоловічка:

— А, вам?

Якусь хвильку подумала і вирішила:

— Знаєте, — зізналася вона, переходячи на шепіт. — У мене ще є Півчеревичкове заводне мишеня. Я, правда, збиралася приберегти для своїх знайомих, проте віддам вам. У мене чомусь таке відчуття, що саме вам це мишеня чудово підійде.

Сказавши це, вона дістала з-під прилавка бляшане мишеня, завела його й пустила на прилавок. І, ледь попискуючи, воно забігало кружкома. Півчеревичок спостерігав за звірятком мов зачаклований.

— Здорово! — видихнув він. — Який сюрприз…

— Ну, бачите, — всміхнулась продавщиця. — Відразу ж вирішила, що вам буде до вподоби.

І після цього Півчеревичок не міг уже стримувати свого неабиякого захвату. Він заплескав у долоні і необачно застрибав.

— Який сюрприз! — повторював він. — Який сюрприз!

Та ось Муфтик і Мохобородько наблизилися до Півчеревичка і мусили зізнатися, що заводне мишеня їхнього друга вельми гарне і схоже на справжнє.

А Півчеревичок усе підстрибував, та ще з таким запалом і натхненням, що його сорочка висмикнулася зі штанів. І зненацька…

Щось упало на підлогу. Це було Півчеревичкове іграшкове мишеня… Справжнє іграшкове мишеня, на маленьких коліщатах. Воно вже зносилося і потьмяніло. Зате справжнє. На мить запала цілковита тиша. Півчеревичок стояв непорушно. Тоді схилився й підняв з підлоги своє іграшкове мишеня.

— Моє золотеньке, — прошепотів він. — Як же це я міг про тебе забути?!

Він підняв своє мишеня і торкнувся його устами. І тієї миті заводне іграшкове мишеня на прилавку зупинилося.

Купівельний запал кумедних чоловічків несподівано згас. Заводне мишеня вони так і не придбали. І все інше — теж.

— Почуття важливіші за речі, — сказав Мохобородько. — Цього ніколи не можна забувати.

Вони вийшли з універмагу і повернулись до фургончика.

— А тепер газуй на всю! — порадив Півчеревичок, тайкома, крізь сорочку, голублячи своє іграшкове мишеня. — Сонце, повітря і вода зачекалися на нас!

Автомобіль рушив.

Трійця ледве досягла найближчого перехрестя, як люди неждано-негадано висипали на дорогу, так що Муфтик змушений був натиснути на гальма.

— Наші малесенькі! — чулися голоси. — Наші славні визволителі! Наші малесенькі хоробрі улюбленці!

Далі продовжувати поїздку не було ні найменшої змоги.

Півчеревичок помахав людям рукою з вікна, і це вмить викликало неабияку хвилю радощів. Заклацали фотоапарати. Хтось тицьнув у вікно великий кошик із яблуками.

Якийсь хлопчик намалював крейдою на капоті усміхнені личка кумедної трійці.

А вони самі навіть не усміхались.

— Коли ж ми тепер виберемося з міста? — неп коївся Муфтик.

— Принаймні не так швидко, — припустив Мохої бородько. — Образно кажучи, нас оточує мур слави)

— Справді, — погодився Півчеревичок. — Ми — в’язні слави.

При цьому він знову махнув рукою, і з натовпу про лунали захоплені вигуки.

— Що це ти розмахався, — зауважив Муфтик Півчеревичкові. — Це ще більше розпалює людей.

Та все-таки Півчеревичок невдовзі змахнув знову.

— Облиш це, нарешті, — розсердився Мохобородько. — Ти ніби не маєш нічого проти, щоб сидіти у полоні за мурами слави.

Півчеревичок не відповів, але помахувати рукою припинив. І про себе мусив визнати, що у зауваженні Мохобородька є вагома частка правди. Усередині щось приємно лоскотало і, звичайно, це спричиняло не що інше як слава.

Людський натовп вирував навколо машини, і хто відає, чим би все це скінчилося, якби раптом Муфтик не помітив на будинку, поблизу якого вони зупинилися, вивіску. На ній було одне слово: «ГОТЕЛЬ». Та цього вистачило, щоб думки Муфтика переметнулися на інше.

— Любі друзі, — сказав Муфтик. — Ясно, що зараз ми з міста не виберемося. Тож чому б нам не перечекати в готелі? Візьмемо кімнату і спокійно відпочинемо. А завтра рано-пораненьку, коли вулиці ще безлюдні, без перешкод виїдемо звідси.