Міхаель Енде - Момо

Аж ось котрийсь знов озвався. Голос чувся зовсім з іншого краю, проте лунав так само попелясто.

- Отже, поговорімо відверто. Ти самотня, бідолашна дитино. Твої друзі тепер для тебе недосяжні. Нема в тебе нікого, з ким би ти могла збавляти час. Так ми запланували. Ти бачиш, які ми могутні. Марна річ противитися нам. Ці довгі самотні години,- що вони тепер для тебе? Прокляття, яке тебе задушить, тягар, який тебе розчавить, море, яке тебе поглине, мука, яка тебе спалить. Ти відмежована від усіх людей. Момо мовчки слухала.

- Колись,- вів далі той голос,- настане мить, що ти більше не витримаєш цього,- завтра, за тиждень чи за рік. Нам байдуже, ми просто почекаємо. Бо знаємо, що якоїсь хвилини ти прилізеш до нас і скажеш: «Я ладна на все, тільки зніміть з мене цей тягар!» Чи ти вже й тепер ладна на все? То тільки скажи.

Момо похитала головою.

- Ти не хочеш, щоб ми тобі допомогли?- запитав крижаний голос.

Хвиля холоду посунула на Момо звідусіль, але вона зціпила зуби і знов похитала головою.

- Вона знає, що таке час,- просичав ще якийсь голос.

- А це доказ, що вона справді була в Так Званого,- відповів перший. Потім голосно спитав:- Ти знаєш Майстра Гору?

Момо кивнула головою.

- Ти справді була в нього? Момо знов кивнула.

- То ти їх знаєш - Квіти-Години?

Момо втретє кивнула головою. О, як вона їх знала! Знов залягла тривала тиша. Коли котрийсь Сірий озвався, голос ішов з іншого краю.

- Ти любиш своїх друзів, правда ж? Момо кивнула головою.

- І ти б хотіла визволити їх з-під нашої влади? І знову Момо кивнула головою.

- Ти зможеш це зробити, якщо тільки схочеш.

Момо щільно закуталася в куртку, бо вся тремтіла з холоду.

- Це справді коштуватиме тобі якусь дрібничку - звільнення твоїх друзів. Ми допоможемо тобі, а ти допоможеш нам. І це буде тільки справедливо.

Момо пильно дивилась туди, звідкіля лунав голос.

- Ми й собі хотіли б познайомитись з цим Майстром Горою, розумієш? Та ми не знаємо, де він живе. Ми від тебе нічого не хочемо, тільки щоб ти провела нас до нього. Оце й усе. Атож, слухай гарненько, Момо, щоб ти впевнилася, що ми з тобою цілком відверті й чесні: за це ми повернемо тобі твоїх друзів, і ви знову житимете весело, як колись. Адже це добра пропозиція!

Аж тепер Момо вперше розімкнула вуста. Вона говорила через силу, бо губи в неї наче позамерзали.

- Чого ви хочете від Майстра Гори?- повільно спитала вона.

- Ми хочемо з ним познайомитися, гостро відповів голос, і холод ще подужчав. - Цього з тебе досить.

Момо не озивалась і чекала. Серед Сірих панів зчинився якийсь рух, вони, здавалося, занепокоїлись.

- Я тебе не розумію, - казав голос. - Подумай про себе і про своїх друзів! Чого тобі побиватися за Майстром Горою? Це його клопіт. Він уже досить дорослий, щоб самому про себе клопотатися. І, крім того, якщо він буде розважливий і по-доброму єднатиметься з нами, то ми не рушимо й волосинки з його голови. Коли ж ні - то в нас знайдуться свої засоби, щоб змусити його.

- До чого?- запитала Момо посинілими губами. Голос зненацька став пронизливий і силуваний.

- Нам надокучило,- відповів він,- збирати людський час по годині, хвилині й секунді. Нам потрібен весь час одразу. Гора повинен віддати його нам!

Момо непорушно дивилася в темряву, звідки чувся той голос.

- А люди?- спитала вона. - Що буде з ними?

- Люди! - гукнув голос і на мить зламався. - Люди давно вже зайві на світі. Це ж вони довели світ до того, що їхньому родові більше немає місця. Ми запануємо над світом!

Холод став такий жахливий, що Момо насилу ворушила губами, та не могла вимовити й слова.

- Але не турбуйся, маленька Момо,- сказав голос раптом знову тихо і майже улесливо. - Ти і твої друзі сюди не входять. Ви будете останні люди, що гратимуться й розповідатимуть казки. Ви не втручатиметесь у наші справи, й ми дамо вам спокій.

Голос замовк, але відразу ж залунав з іншого боку:

- Ти знаєш, що ми сказали тобі правду. Ми дотримаємо своєї обіцянки. А тепер веди нас до Майстра Гори.

Момо силкувалася заговорити. Від холоду вона була майже непритомна. Нарешті вона таки промовила:

- Навіть якби могла, я б цього не зробила. Звідкись почувся загрозливий голос:

- Що це означає - «якби могла»? Ти ж можеш! Ти була в Майстра Гори, тож дорогу туди знаєш?

- Я більш не знайду її,- прошепотіла Момо. - Я вже пробувала. Тільки Кассіопея її знає.

- Це хто?

- Черепаха Майстра Гори.

- Де вона тепер? Момо напівзомліла, затинаючись, проказала:

- Вона… зі мною… повернулася… але… я… її… загубила.