Міхаель Енде - Момо

Аж ось Момо нарешті дісталася до Будинку Ніденця. Великі важкі двері з зеленого металу відчинилися. Момо проскочила в них, перебігла коридор з кам'яними статуями, відчинила дверечка на тому кінці коридора, прослизнула в них, пробігла залу з безліччю годинників, дісталася до невеличкої кімнати між задніми стінками годинників, кинулася на вишукану канапку й засунула голову під подушку, щоб більше нічого не бачити й не чути.

Говорив чийсь тихий голос.

Момо повільно виринула з глибини сну без сновидінь. Вона почувала себе на диво освіженою і зміцнілою.

- Дитина не винна,- казав той голос. - Але ти, Кассіопеє, навіщо ти це зробила?

Момо розплющила очі. За столиком біля канапки сидів Майстер Гора. Він невесело дивився вниз, на черепаху.

- Невже ти не могла подумати про те, що Сірі пани підуть за вами?

«Я ТІЛЬКИ ЗНАЮ НАПЕРЕД, АЛЕ НЕ ДУМАЮ!»- проступило в Кассіопеї на панцері.

Майстер Гора, зітхнувши, похитав головою:

- Ох, Кассіопеє, Кассіопеє, часом ти й для мене стаєш загадкою!

Момо підвелася й сіла на канапці.

- А, наша маленька Момо прокинулась!- привітно сказав Майстер Гора. - Сподіваюся, ти почуваєш себе добре?

- Дуже добре, дякую,- відповіла Момо. - Пробачте, будь ласка, що я заснула.

- Про це не турбуйся,- сказав Майстер Гора. - Все гаразд. Не треба нічого пояснювати. Те, чого я не побачив у свої Всевидющі окуляри, мені розповіла Кассіопея.

- А де Сірі пани?- запитала Момо.

Майстер Гора дістав у себе з кишені велику синю хустину.

- Вони облягли нас. Обступили Будинок Ніденець звідусіль. На такій відстані, на яку вони можуть підійти.

- А сюди до нас вони не ввійдуть?- спитала Момо. Майстер Гора висякався.

- Ні, цього вони не можуть. Ти ж сама бачила, що вони просто обертаються в ніщо, тільки-но поткнуться у Вуличку Ніколицю.

- А як це виходить?- допитувалась Момо.

- Це робить часовий вихор,- відповів Майстер Гора. - Адже ти знаєш, що тут усе треба робити навспак, правда? Бо довкола Будинку Ніденця час іде в зворотному напрямку. Звичайно буває так, що час увіходить в тебе. Що більше входить у тебе часу, то дужче ти старшаєш. Але у Вуличці Ніколиці час із тебе виходить. Можна сказати, що, проходячи нею, ти молодшаєш. Не набагато, лиш на стільки, скільки тобі треба часу, щоб її перейти.

- А я й не помітила нічого! - здивовано сказала Момо.

- Ну, певно,- всміхаючись, пояснив Майстер Гора. - Для людини воно мало помітно, бо людина - ще щось куди більше, аніж самий тільки час, нагромаджений у ній. У Сірих же панів усе по-інакшому. Вони складаються з самого лише накраденого часу. І коли потраплять у часовий вихор, час ураз виходить з них, як із надувної кульки, що луснула. Тільки від надувної кульки лишається бодай клаптик гуми, а від них нічого не лишається.

Момо напружено думала.

- А чи не можна тоді просто пустити увесь час навспак? - запитала вона.-Ненадовго. Тоді всі люди трішки помолодшали б, їм би це не вадило. Зате часокради усі обернулись би в ніщо.

Майстер Гора усміхнувся.

- Це було б справді гарно. Та, на жаль, так не вийде.

Обидва потоки часу перебувають у рівновазі. Якщо спинити один потік, то зникне другий. Тоді взагалі не буде в світі часу.

Він на мить замовк і зсунув на чоло Всевидющі окуляри.

- Це означає…- пробурмотів він, підвівся і, глибоко замислений, кілька разів перейшов малу кімнату туди й сюди.

Момо напружено стежила за ним, і навіть Кассіопея водила за ним очима. Аж ось він знову сів і допитливо поглянув на Момо.

- Ти навела мене на одну думку,- сказав він. - Але чи здійсниться вона, залежить не від самого мене.

Він обернувся до черепахи, що сиділа біля його ніг.

- Кассіопеє, люба моя! Що, по-твоєму, найкраще робити під час облоги?

«СНІДАТИ!» - проступила на панцері відповідь.

- Авжеж,- сказав Майстер Гора,- і це непогана думка.

Тієї ж миті стіл було накрито. Чи, може, він був накритий з самого початку, а Момо просто не помітила того. Так чи інак, на столі знов стояли маленькі золоті чашечки і все злотосяйне снідання: глек з гарячим шоколадом,, мед, масло й хрумкі булочки.

За той час, що минув, Момо не раз поверталася думкою до всіх цих чудових речей і тепер жадібно заходилася; ласувати. Цього разу їй усе здалося ще смачніше, ніж першого. А втім, і Майстер Гора тепер залюбки пригощався разом з нею.

- Вони хочуть,- сказала по хвилині Момо, наминаючи за обидві щоки,- щоб ви віддали їм геть увесь час усіх людей. Але ж ви цього не зробите, правда?