Вільгельм Гауф - Казки

Коли стемніло, Мук непомітно вислизнув з палацу, побіг до того місця, де паличка стукнула об землю, і почав копати. Заступ був дуже великий і важкий для маленьких рученят карлика, і за дві години Мук викопав яму завглибшки з які-небудь піваршина. Довго ще трудився Маленький Мук, поки нарешті його заступ ударився об щось тверде. Він почав копати ще швидше і незабаром побачив якусь залізну кришку. Мук скочив у яму і підняв кришку. Під нею стояв горщик, повний золотих грошей. Мук хотів витягти горщика нагору, але не міг — бракувало сили. Тоді він напхав у кишені й за пояс стільки золота, скільки міг донести, а решту дбайливо загорнув землею і пішов до палацу. Непомітно прослизнув він у свою кімнату, сховав золото в ліжко під перину і ліг спати.

На другий день Мук прокинувся і подумав: «Тепер усе зміниться, мої вороги мене полюблять і стануть моїми друзями». Бідолашний карлик, він ще не знав, що справжніх друзів не можна знайти за гроші! І от він почав роздавати золото направо й наліво, але слуги тільки ще дужче стали йому заздрити. Головний кухар Агулі сказав:

— Цей Мук — фальшивомонетник! Ахмет, наглядач за рабами, гадав інакше:

— Він видурив золото у короля.

А скарбник Архаз, найбільший ворог карлика, який уже давно час від часу запускав руку до королівської казни, впевнено сказав:

— Він обікрав короля!

Щоб довідатись напевне, звідки у карлика гроші, вони домовились між собою, як діяти. Одного разу Корхуз, королівський виночерпій, [54]

прислуговуючи за столом, прибрав такого скривдженого, нещасного вигляду, що король мимоволі звернув на нього увагу.

— Що з тобою сьогодні, Корхузе? Чого ти такий смутний? — спитав він.

— Ах, — зітхнув хитрий Корхуз, — я смутний через те, що король позбавив мене своєї милості.

— Що це ти базікаєш, друже Корхуз? — сказав король. — Відколи це сонце моєї милості перестало сяяти над тобою?

— Відтоді, ваша величносте, як до нас поступив ваш оберлейб-кур'єр, — відповів Корхуз. — Ви обсипаєте його золотом, а нам, вашим вірним слугам, не даєте нічого,

І він розповів королю, що в Маленького Мука з'явилось багато грошей і він роздає їх наліво й направо.

Король дуже здивувався і звелів покликати до себе скарбника й наглядача за рабами. Змовники підтвердили все, що сказав Корхуз, і натякнули, що карлик десь, певно, тягне з казни, — таке пояснення було дуже вигідне для скарбника. Тоді король звелів непомітно стежити за Маленьким Муком, щоб спіймати його на гарячому.

Як на те, саме в цей день у карлика закінчилося все золото, і він вирішив поновити свої запаси. Коли смеркло, він узяв заступ і подався в сад до своєї схованки. Він не бачив, що назирці за ним ішла варта, яку вели Агулі, головний кухар, і Архаз, скарбник. І ось, у ту саму хвилину, коли Мук наповнив золотом свій халатик і хотів уже йти додому, вартові напали на нього, зв'язали йому руки і повели до короля. Той дуже не любив, коли його турбували серед ночі. Він сердито подивився на горщик з [55] грішми, заступ і Муків халатик із золотом, що їх поклали до його ніг. Тим часом скарбник доповів, що вони застукали карлика саме тоді, коли він закопував горщика із золотом.

— Це правда? — звернувся король до Мука. — Звідки в тебе стільки золота?

— Ваша величносте, — відповів карлик, — я ні в чому не винен. Я не закопував горщика в землю, а навпаки, відкопував його.

Усі присутні зареготали, а король ще дужче розлютився і закричав:

— Як, нещасний! Ти обікрав свого короля, а тепер хочеш його ще й ошукати! Скарбнику Архаз! Це правда, що тут, у горщику, якраз стільки золота, скільки не вистачає в моїй казні?

— У вашій казні, ваша величносте, не вистачає значно більше, і я ладен поклястися, що це золото вкрадено з королівської скарбниці.

— Закувати карлика в кайдани й посадити його в башту! — закричав король. — А ти, Архазе, візьми золото й поклади його назад у скарбницю.

Зраділий скарбник побіг виконувати наказ короля. Коли він пересипав золото з горщика, то на самому дні побачив записку і прочитав її. Там було написано:

«Ворог напав на мою країну, тому я закопую тут частину моїх скарбів. Хто знайде це золото і не віддасть його моєму синові, хай знає, що на нього впаде прокляття короля.

Король Саді».

Хитрий і підступний скарбник розірвав папірець і4 вирішив нікому не казати про нього.

А тим часом Маленький Мук сидів у в'язниці й думав, як би йому врятуватися. Він [56] знав, що за крадіжку королівських грошей його чекає смерть, але не хотів розказувати королю своєї таємниці. Він добре знав, що король відніме в нього і чарівну паличку, і туфлі. Туфлі ще були в Мука на ногах, але скористатися з них він не міг, бо його прикували до стіни такими короткими ланцюгами, що крутнутися на каблуку не було змоги. Та коли на другий ранок карликові сказали, щоб він готувався до смерті, бідолаха вирішив, що краще жити без палички, ніж померти з нею в руках. Він попросив короля вислухати його сам на сам і про все йому розповів. Король спочатку не повірив, гадаючи, що Мук його обманює.