Ліман Баум - Чарівник Країни Оз

Одна по одній мишки підповзли ближче, і Тото справді не загавкав, хоча й пробував вислизнути з Лісорубових рук. Він, певно, і вкусив би Лісоруба, якби не знав, що того зроблено з бляхи.

Нарешті одна із найбільших мишок заговорила:

— Як ми могли б віддячити вам за те, що ви врятували життя нашій Королеві?

— Слово честі, не знаю, — відповів Лісоруб. Але тут квапливо втрутився Страшило, який хоч і мав у голові солому, але весь час намагався думати:

— Ви можете віддячити нам. Урятуйте нашого товариша — лякливого Лева. Він заснув на маковім полі.

— Лева?! — вигукнула її мишача величність Королева. — Але ж він усіх нас з’їсть!

— Ні в якому разі, — заперечив Страшило. — Наш Лев — боягуз.

— Правда? — недовірливо спитала мишка.

— Він сам це визнає, — запевнив її Страшило. — А крім того, наші друзі — це і його друзі, й він їх нізащо не скривдить. Допоможіть нам урятувати його — і я обіцяю, що за ваше добро він віддячить вам добром!

— Ну, гаразд, ми вам віримо, — сказала Королева. — Але як ми можемо його врятувати?

— Чи багато у вас підданих, для яких ваше слово — закон?

— їх у мене тисячі!

— Тоді віддайте наказ: нехай всі вони з’являться сюди й принесуть із собою по довгій мотузці.

Королева звеліла своєму почту негайно зібрати всю мишву, і придворні розбіглися навсібіч виконувати наказ.

— А ви тим часом, — звернувся Страшило до Бляшаного Лісоруба, — постинайте он ті дерева, що ростуть над річкою, і змайструйте воза, яким можна було б вивезти Лева.

Лісоруб одразу ж попрямував до дерев і заходився працювати. Незабаром віз був готовий.

Миші збігалися звідусіль, і зібралась їх сила-си-ленна — великих, малих та середніх. І всі принесли в зубах по мотузці.

На цей час Дороті прокинулась, нарешті, після тривалого сну. Вона дуже здивувалася, побачивши, що лежить на землі, оточена силою-силенною мишей, які стоять на задніх лапках і боязко поглядають на неї. Та Страшило все їй розповів, а тоді показав очима на мишку, яка всіма повелівала, і сказав:

— Дозвольте відрекомендувати вас її величності Королеві.

Дороті поважно вклонилася, Королева у відповідь зробила реверанс, і видно було, що вони з першого погляду сподобались одна одній.

Страшило й Лісоруб почали прив’язувати мишей мотузками до воза. Ясна річ, жодна миша самотужки не спромоглася б зрушити воза з місця, але для всього їхнього незчисленного гурту той віз був заіграшку навіть із пасажирами — Страшилом і Бляшаним Лісорубом. Малесенькі сірі коники за кілька хвилин доправили друзів до того місця, де спав Лев.

Нелегка то була робота — піднімати на воза важкого Лева, але кінець кінцем його підняли, і Королева наказала своїм підданим негайно рушати, поки і їх не приспало макове поле.

Хоч як багато маленьких тваринок впряглося у воза, вони насилу зрушили його з місця. Діло пішло веселіше, коли ззаду підсобили Лісоруб і Страшило. Незабаром спільними зусиллями вони викотили Лева з макового поля на зелену луку, на свіжий вітерець, вільний від отруйного запаху яскраво-червоних квітів.

Дороті не знала, як дякувати мишкам за те, що вони врятували Лева від неминучої смерті. Радість дівчинки легко зрозуміти: адже Лев був її товаришем!

Потім наші мандрівники повипрягали мишок, і ті розбіглися по своїх домівках. Останньою попрощалася з ними Королева польових мишей.

— Як буде потреба, — сказала вона, — виходьте в поле й гукайте нас. Ми обов’язково почуємо й прийдемо вам на допомогу. До побачення!

— До побачення! — хором відповіли Дороті, Лісоруб і Страшило.

Про всяк випадок дівчинка взяла Тото на руки, щоб він не кинувся за Королевою й не налякав її.

По тому Дороті й Лісоруб сіли коло Лева, який усе ще спав, а Страшило пішов збирати фрукти на обід своїй супутниці.

Лякливий Лев прокинувся не зразу. Надто довго пролежав він серед маків, вдихаючи їхній отруйний дух. Зате як він зрадів, коли, розплющивши очі, зрозумів, що уник смерті!

Солодко позіхнувши, він зіскочив з воза, сів поряд зі своїми друзями й сказав:

— Я біг щодуху, але ті квіти виявилися сильнішими від мене. Як вам вдалося витягти мене звідти?

Почувши, що від смерті його врятували польові миші, лякливий Лев зауважив:

— Я завжди вважав себе великим і грізним, а вийшло так, що квіти — подумати тільки, квіти! — мало не вбили мене, а якісь маленькі мишки врятували мені життя. Дивні речі трапляються в світі! Ну, гаразд, друзі, що ми робитимемо далі?