Ліман Баум - Чарівник Країни Оз

— А я проситиму, щоб він допоміг мені вернутися додому, в Канзас, — сказала Дороті.

— У Канзас? А де це? — зачудовано спитав господар.

— Не знаю, — сумно відповіла Дороті. — Але я там живу, отже, десь він має бути.

— Мабуть, що так. Та я вже вам казав: для Оза неможливого не існує. Попроситеся в Канзас — опинитесь у Канзасі. Але спершу вам усе ж таки треба буде зустрітися з ним, а це страх як важко.

Великий чарівник просто не любить ні з ким зустрічатися, і коли він стане в чомусь на своєму — пиши пропало. Ну, а ви чого в нього попросите? — звернувся він до Тото.

Тото у відповідь лише помахав хвостиком, бо, хоч як це дивно, розмовляти він не вмів.

Тут господиня запросила їх до столу, й вони сіли вечеряти. Дороті з’їла цілу тарілку вівсяної каші, а потім іще й яєчню зі смачнющим білим хлібом. Лев полизав трохи каші, але вона йому явно не смакувала: він зауважив, що страва ця наготовлена з вівса, а овес, мовляв, їдять не леви, а коні. Страшило з Бляшаним Лісорубом, ясна річ, ні до чого не доторкнулись. А Тото з’їв усього потроху, але наївся досхочу, радіючи своєму собачому щастю — такій несподіваній і такій смачній вечері.

Потім господиня постелила Дороті ліжко. Тото вмостився біля нього, а Лев — під дверима кімнати, щоб охороняти сон Дороті. Страшило з Бляшаним Лісорубом тихесенько простояли всю ніч у кутку, хоч і не спали.

Наступного ранку, тільки-но зійшло сонце, вони вирушили в дорогу й незабаром побачили попереду прекрасне зелене сяйво.

— Це вже, мабуть, Смарагдове Місто, — сказала Дороті.

Що ближче вони підходили, то яскравішим ставало зелене сяйво, і здавалося, що от-от вони досягнуть мети своєї подорожі. Але сонце підбилося високо над обрієм, перше ніж вони підійшли нарешті до муру, що оточував місто. Мур цей був високий і грубезний, а колір мав яскраво-зелений.

Жовтий цегляний шлях упирався у велику браму, всіяну смарагдами. Коштовні камінці сяяли на сонці так яскраво, що навіть намальованим Страшиловим очам боляче було на них дивитися.

Побачивши біля брами дзвінок, Дороті смикнула за шворочку. Почувся срібноголосий дзенькіт, високі стулки брами поволі розчинилися, і мандрівники, пройшовши досередини, опинились у вартівні з високою склепінчастою стелею. Стіни кімнати були всуціль укриті блискотливими смарагдами.

Зустрів їх чоловічок, на зріст не вищий від звичайного жувача. Вдягнений він був у все зелене, і навіть шкіра його мала зеленкуватий відтінок. Чоловічок стояв біля великої зеленої скрині.

Привітавши мандрівників, він спитав:

— Що привело вас до Смарагдового Міста?

— Ми хочемо зустрітися з великим Озом, — відповіла Дороті.

Ця відповідь так здивувала вартового, що він аж сів. Минуло кілька хвилин, перше ніж він здобувся на слово:

— Уже багато років ніхто не приходив проситися на прийом до великого Оза. Зважте на те, що він могутній і грізний, тож якщо вас привела сюди просто цікавість чи дріб’язкова справа — краще не турбуйте його, не заважайте мудрому плинові його думок: розсердившись, великий чарівник просто зітре вас на порох.

— Нас привела не просто цікавість, і справа наша не дріб’язкова, а вельми поважна, — відповів Страшило. — А крім того, нам казали, що Оз — добрий чарівник.

— Так, він добрий, — кивнув головою зелений чоловічок. — І Смарагдовим Містом він править мудро і справедливо. Але з людьми нечесними і з тими, хто заважає йому всілякими дурницями, він розправляється нещадно. Через те ніхто й не наважується проситися до нього на прийом. Я Вартовий міської брами, тож якщо ви наполягаєте на зустрічі, мій обов’язок — відвести вас до палацу. Але спершу вам доведеться надіти окуляри.

— Чому? — здивувалася Дороті.

— Тому що людина, в якої очі не захищені окулярами, втрачає зір від сліпучої краси Смарагдового Міста. Навіть його жителі ні вдень ні вночі не скидають окулярів, що замикаються на замочок. Так звелів Оз, коли місто наше було збудовано, і єдиний ключик від усіх окулярів зберігається в мене.

Він підняв віко великої скрині, й Дороті побачила там повнісінько окулярів різних розмірів і фасонів. Скельця у всіх були тільки зелені. Вартовий міської брами підібрав щонайкращі окуляри для Дороті, яка тут-таки почепила їх на ніс. Замість дужок окуляри мали золоті ремінці з замочком. Вартовий замкнув замочок у дівчинки на потилиці своїм ключиком, який носив на ланцюжку на шиї. Тепер Дороті не могла б зняти окуляри, якби й хотіла.

Потім Вартовий міської брами підібрав і допоміг надіти окуляри Страшилові, Бляшаному Лісорубу, лякливому Леву, навіть песикові Тото, і всі позамикав.