Моріс Дрюон - Тісту — хлопчик з чарівними пальцями

На небі світив повний місяць. Він надув обидві щоки свіжим нічним повітрям. Мабуть, місяцеві до вподоби люди, які гуляють уночі. Забачивши Тісту в його довгій нічній сорочці, місяць одразу протер обличчя хмаринкою, що саме линула повз нього.

«Слід посвітити цьому хлоп’яті, — подумав місяць, — а то, диви, ще заоре носом у рівчак».

Місяць плив, ясний, як ніколи; він навіть попросив зорі Великого Воза світити якомога яскравіше.

Отак, під захистом місяця й зірок, Тісту благополучно — де бігцем, а де поволеньки — дістався в’язниці. Він, звичайно, дуже хвилювався. Адже це перша його спроба. «Аби лиш мені вдалося! Аби Мусташ не помилився!»

Тісту тицяв великими пальцями всюди, де тільки міг: попід муром, в розколини між камінням, в поперечки та перехрестя грат. Трудився на совість. Не забув і про колодки на брамі, ба навіть про вартівню, де спав жандарм.

Скінчивши роботу, Тісту вернувся додому й одразу міцно заснув. Ранком служник Каролюс ледве його добудився.

— Тісту, вже сонце підбилося високо!

Служннк Каролюс — я вже вам про це казав — розмовляв з легким іноземним акцептом.

У Тісту на язиці крутилося питання, але він не зважився його поставити. Проте чекати довго не довелося.

Бо в’язниця… Диво дивне, та й годі!.. Якби мосьє Трунадіс стрельнув з гармати на головному майдані Мірепуаля, то й тоді б не зчинилося такого шарварку! А шарварок зняли люди, побачивши, що в’язниця перетворилася на квітний замок, чудо-палац!

Надзвичайна новина блискавкою облетіла місто. Опівдні всі мірепуальці зібралися перед довгим муром — і не вірили власним очам. Геть увесь мур укрився трояндами, а грати скидалися на зелені альтанки. Вікна, поперечини, двері, одвірки — все квітувало. Стебла тяглися догори, звивалися, повзли вниз; замість залізних шпичок повиростали кактуси.

А вартівня! Чи таке видано! Всю її повив деревник, і жандарм опинився в полоні. Деревник учепився за його гвинтівку, заплів вхід. А жандарм стояв незворушний, сумирний і любесенько палив люльку.

Ніхто не міг пояснити дива, крім, звичайно, садівника Мусташа — він теж прийшов надвечір подивитися.

Назавтра, коли Тісту прибіг до садівника на другий урок, Мусташ зустрів його словами:

— А! Це ти? Нічогенько, нічогенько вийшло в тебе з в’язннцею! Для початку навіть добре!

Тісту засоромився.

— Аби не ви, мосьє Мусташу, я б ніколи не дізнався, що в мене чарівні пальці! — мовив він вдячно.

Але Мусташ не полюбляв сантиментів [3] Сантименти — надмірний вияв почуттів. .

— Гаразд, гаразд, хлопче. Але ти перебрав міру з деревником. До того, будь обережний з хвилівником. Він і виткий, і гарний, але листя — надто темне. Іншим разом посади більше березки — вона ясніша, веселіша з вигляду…

Отак Мусташ став таємним радником Тісту.

Дорослі над усе полюбляють пояснювати непоясниме. Все невідоме, так само, як і незвичне, їх дратує, і тільки-но в світі з’являється щось нове, вони починають з запалом доводити, ніби воно схоже на інше, вже їм знане.

Приміром, згасне вулкан — тихо, наче догорить сигарета — і зразу дюжина вчених в окулярах схиляється над жерлом, дослухається, принюхується, спускається по мотузці всередину, обдирає шкіру, повзаючи навколішки, набирає повітря в пробірки [4] Пробірка — скляна рурочка з денцем, в ній роблять хімічні досліди. , виготовляє малюнки, пише книги, сперечається… І це замість того, щоби просто сказати: «Вулкан перестав куритися; мабуть, йому заклало ніс».

А зрештою, вони й досі ще не пояснили, чому діють і чому згасають вулкани…

Таємниця мірепуальської в’язниці збурила дорослих до краю. Першими до міста наїхали журналісти та фотокореспонденти (адже це їхнє ремесло) й позаймали всі місця в готелі, єдиному на місто. Потім насунуло люду з усіх усюд — поїздами, літаками, таксі, навіть велосипедами. І все вчені, що їх називають ботаніками: вони розтинають квіти, дають їм такі назви, що й язика поламаєш, поки вимовиш; потім засушують квіти в спеціальних папках і стежать, за який час вони висохнуть і поблякнуть.

Коли ботаніки збираються всі разом — це іменується конгресом. Отже, в Мірепуалі зібрався конгрес ботаніків. Але якщо квіти — нескінченно розмаїті, то ботаніки поділяються лише на три розряди: ботаніки відомі, ботаніки видатні й ботаніки славнозвісні. Вони звертаються один до одного так: «Метре», «Професоре», «Мій шановний колего…»