Моріс Дрюон - Тісту — хлопчик з чарівними пальцями

Мати дуже зраділа, почувши батькові слова. Вона навіть пожалкувала, що не має більше дітей, яких можна було б навчати за цією чудовою системою.

Тісту, любий, тобі пощастило! Не треба більше наспіх ковтати бутерброди, тягти на спині ранця, сідати за парту, на яку хилиться голова, носити в щоденнику нулі. Для тебе починається нове життя…

Тісту надів свого солом’яного брилика й зібрався йти в сад.

Це була перша проба нової системи. Батько розважив, що треба починати саме із саду. Урок у саду — то, власне, розповідь про землю, ту землю, по якій ми ходимо, яка дає нам овочі, фрукти, трави, що ними годуємо тварин аж доти, доки вони виростуть і доки їх самих з’їмо…

— Земля, — заявив батько, — основа всього.

«Хоч би знову мені не заснути!» — думав Тісту по дорозі.

Садівник Мусташ [1] Мусташ французькою мовою означає «Вуса» (Moustache) (Тут і далі — примітки редактора). чекав на свого учня в оранжереї. Це був старий чоловік, небалакучий та відлюдькуватий. Вуса в Мусташа… як вам їх описати? Це справжнє чудо природи. Густий-прегустий ліс сніжно-білого кольору — ось які були то вуса А коли подував вітер — з-під носа в Мусташа вихоплювалися наче два омахи білого полум’я й били його по вухах. Це було надзвичайне видовисько!

Тісту дуже любив старого садівника, але водночас його і побоювався.

— Добрий день, мосьє Мусташу! — сказав Тісту, скидаючи брилика.

— Га! Це ти! — відгукнувся садівник. — Ну, подивимося, до чого ти здатен. Ось купа землі, а ось горщики на квіти. Насип у них землі, зроби великим пальцем ямку посередині і постав рядком під стіною. А потім посіємо в ямки насіння.

Оранжереї в батька були такі само чудові, як і все в його володіннях. Під дахом з іскристого скла при допомозі величезного калорифера [2] Калорифер — пристрій, яким нагрівають повітря в системі повітряного опалення, вентиляції та сушіння. підтримувалася волога, тепла атмосфера. Там узимку квітували мімози, росли пальми, привезені з Африки, прегарні лілеї, запашний жасмин, туберози й навіть орхідеї — хоч не дуже показні й не вельми пахучі, але рідкісні за формою та розмаїтістю квіти.

Мусташ — повновладний господар саду та оранжерей. Коли в неділю сюди з гостями приходила мати Тісту, садівник, у новому фартусі, ставав біля дверей — люб’язний і шанобливий. Але тільки-но хто-небудь з гостей запалював сигарету або торкався до квітки, Мусташ кидався до нього, гукаючи:

— О, ні, ні! Ви що, хочете, аби вони задихнулися, загинули?

Тісту, взявшися до роботи, був приємно здивований: його не хилило на сон. Навпаки, працював з охотою Земля дуже гарно пахла. Порожній горщик, лопата землі, ямка — й справі кінець, ходи далі. Горщики шикувалися рядком під стіною.

Мусташ тим часом неквапливо обходив сад. І Тісту зрозумів, чому старий садівник такий небалакучий. Річ у тім, що він розмовляв із квітами. А похвалити кожну з безлічі троянд, кожну гвоздику — то увечері й голосу не стане, щоби сказати «На добраніч!», або в обід «Смачного!», або «Дякую, мадам!», або «На здоров’я, мосьє!» — одне слово, все те, завдяки чому людей називають ввічливими.

Мусташ ходив од квітки до квітки, роздивлявся й бурмотів:

— А, чайна трояндо! Пустуєш, як завжди, ховаєш пуп’янки, щоб потім розквісти, коли вже ніхто не сподівається? А ти, берізко, маєш себе за царицю висоти тому тільки, що дерешся вгору по тичках, котрі я поставив? Чи ти ба, яка розумна!

Потім він обернувся до Тісту й гукнув:

— Ти що, до завтра длятимешся?

— Не гнівайтесь, Мусташу, мені лишилося тільки три горщики, — одізвався Тісту. Насипавши їх, він побіг До Мусташа:

— Уже скінчив!

— Ну, ходімо глянемо на твою роботу.

Вони йшли повільно, бо Мусташ щомиті зупинявся — тут вітав велику півонію, там хвалив гортензію, яка заголубіла… Аж раптом він закляк на місці — схвильований, ошелешений.

— Чи я не сплю? — вигукнув Мусташ, протираючи очі. Чи це мені не ввижається? Тісту, ти теж бачиш те, що й я?

— Звичайно, бачу, мосьє Мусташу!

В усіх горщиках, що їх оце Тісту насипав землею, розквітли квіти! Не просто розквітли — буяли чудові червоні бегонії!

— Неймовірно! — знову вигукнув Мусташ. — Адже бегоніям потрібно два місяці, щоби вирости й розквітнути!

Диво є диво. Спершу на нього розкривають очі, а потім намагаються пояснити.

Тісту спитав:

— Адже я не сіяв насіння; звідки ж узялися квіти?