Моріс Дрюон - Тісту — хлопчик з чарівними пальцями

Тіст у —дивне їм я, його не знайдеш у жодному календарі — ні у Франції, ні в інших країнах.

А проте, жив на світі хлопчик, якого всі називали Тісту… Про нього я й хочу вам розказати.

Коли цей хлопчик тільки-но з’явився на світ і був ще як макове зернятко завбільшки, хрещена мати в сукні з довгими рукавами й хрещений батько в чорному капелюсі понесли його до церкви й сказали священикові, що його звуть Франсуа-Батіст. Хлопчик, як і решта таких малесеньких діток, кричав, пручався, але дорослі на це не зважали і в одно твердили: ім’я немовляти — Франсуа-Батіст. На тому й кінчили справу.

Потім хрещена мати та хрещений батько поклали хлопчика в люлечку, і саме цю мить сталося диво. Хрещений та хрещена не могли вимовити Франсуа-Батіст — язик не повертався, та й годі… І вони почали називати хлопчика Тісту.

Зважте — це не так уже й рідко трапляється. Скільки хлопчиків та дівчаток записані в церковних книгах під іменами Анатоль, Сюзан, Агнес, Жан-Клод, а звуть їх Тол а , Зет, Пюс або Містуфле.

Це зайвий раз переконує нас, що дорослі не знають по суті наших імен, так само, як не знають (хоч і твердять, що знають!), звідки ми взялися й для чого живемо, навіщо прийшли у світ та як маємо жити. З цього приводу мені хотілось би сказати вам кілька слів.

Діти, які прийшли на світ лише з тим, аби вирости й стати дорослими, легко сприймають і засвоюють поняття, споконвіку узаконені та записані в книгах. Тож слухаючи дорослих і читаючи книги, ці діти незабаром робляться схожими на дорослих і грають з їхніми поняттями, як жонглер з пляшками та обручами на цирковій арені.

Але є діти, яким од народження призначено зробити в житті щось особливе й визначне. Таким дітям не підходять готові поняття. Власне, ці поняття самі від них Тікають світ за очі…

Саме такий був маленький хлопчик, якого нарекли Франсуа-Батіст, навіть не спитавши його думки.

Отож я й хочу вам повідати, як жив цей хлопчик, і що з ним сталося, коли йому виповнилось вісім років, і як він здивував батька, матір та місто Мірепуаль. Тут і починається моя казка.

У Тісту були довгі ясні кучері. Уявіть собі сонячні промінчики, які, спадаючи на землю, скручуються колечками! Ще були в нього великі блакитні очі та рожеві, свіжі щічки. Його повсякчас цілували, бо дорослі, надто ті, хто має широкі чорні ніздрі, зморшки на чолі та жмутки волосся у вухах, дуже полюбляють пестити й цілувати дітей із свіжими щічками. Вони, певне, гадають, що роблять дітям неабияку приємність. Насправді ж — це їм, дорослим, напрочуд приємно цілувати дітей із свіжими щічками.

Усі, хто бачив Тісту, захоплено вигукували: «Який гарненький хлопчик!» Але Тісту не задирав носа. Йому видавалося: краса — то природна річ. І він вельми дивувався, що інші чоловіки, жінки та діти — не такі, як його батько, мати й він сам. Бо батько й мати Тісту — надзвичайно вродливі. Тож Тісту, дивлячись на них, призвичаївся думати: бути вродливим, гарним — природно, а негарним, бридким — неприродно, та ще й несправедливо.

Батько Тісту — високий чорнявець, гарно зодягнений, охайний. На вилогах його піджака ніколи не побачиш порошинки, від нього завжди приємно пахне. Мати — чарівна білявка, з щоками ніжними, як пелюстки квітки, з нігтями рожевими, мов пелюстки троянди. А пахтить од неї, як од цілого букета квітів.

Ви, ясна річ, вже збагнули, що батько й мати Тісту — дуже багаті. Вони живуть в чудовому будинку, з під’їздом, верандою, великими й малими сходами, безліччю вікон — великих і малих, із шпилястими башточками. Цей будинок зветься Осяйний Дім, і обступає його величезний, розкішний сад.

Всі кімнати в Осяйному Домі заслані пухнастими килимами — кроки губляться в них. Для гри в схованки кращого годі й бажати. А як чудово бігати по них босоніж! На превеликий жаль, Тісту це заборонялося робити — мати безнастанно твердила:

— Тісту, взуй пантофлі, ти застудишся!

Але Тісту, певно, завдяки килимам, ніколи й нежиті не мав.

А сходи обрамляли мідні поруччя, начищені до блиску. Вони починались десь високо й спадали вниз золотою змією.