Як ї чому

Але вона нікому нічого не сказала.

Коли Чоловік і Пес повернулися з полювання, Чоловік сказав:

— А що тут робить Дикий Кінь?

І Жінка відповіла:

— Це вже не Дикий Кінь, а наш Перший Помічник, бо віднині він возитиме нас завжди, завжди і завжди. Сідай на нього верхи, коли рушатимеш на полювання.

На третій день, задерши свою дику голову так, щоб не чіплятись дикими рогами за дикі дерева, до Печери підійшла Дика Корова. А слідом за нею підкралася й Кішка і сховалась так само, як перше. І з Коровою трапилось те саме, що з Диким Псом та Диким Конем, і Кішка сказала те саме, що й перше.

І коли Дика Корова пообіцяла Жінці щодня віддавати все своє молоко за чудесну траву, Кішка знову гайнула до Диких Дрімучих Лісів, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй дикій самотності, точнісінько так, як це вона робила раніше.

Але й цього разу вона нікому нічого не сказала.

І коли Чоловік, Пес та Кінь повернулися з полювання й Чоловік запитав, чого сюди прийшла Дика Корова, Жінка відповіла:

— Вона вже не Дика Корова, а наша Перша Годувальниця. Вона даватиме нам тепле біле молоко завжди, завжди і завжди, і поки ти будеш на полюванні з Першим Другом та Першим Помічником, я доглядатиму нашу Годувальницю.

Наступного дня Кішка знов причаїлася біля Печери й почала виглядати, чи не прийде сюди ще який Дикий Звір. Але з Диких Дрімучих Лісів ніхто не йшов, і Кішка гуляла, як сама собі знала. Вона бачила, як Жінка доїла Корову, бачила, як палав вогонь у Печері, і вдихала звабні пахощі теплого білого молока. І Кішка не втерпіла, спитала:

— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, скажи мені, куди поділася Дика Корова?

Жінка засміялася і сказала:

— Дикий Звіре з Диких Лісів, повертайся знову до лісу, бо я вже зачесала косу і сховала чарівну кістку, — в Печері у нас уже досить і друзів, і помічників.

Кішка сказала:

— Я не друг, і я не помічник. Я — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене. Мені лиш заманулося посидіти в твоїй Печері.

— Чому ж ти не прийшла першого вечора з нашим Першим Другом? — спитала Жінка.

Кішка страшенно розгнівалась і сказала:

— Дикий Пес щось наговорив тобі про мене?

Жінка засміялась і сказала:

— Ти — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для тебе. Ти не друг нам і не помічник. Ти сама це щойно сказала. Ну, то йди і гуляй, як сама собі знаєш і де собі хочеш.

Кішка прикинулась ображеною і сказала:

— Чи значить це, що я ніколи не увійду до вас у Печеру? Що мені ніколи не доведеться погрітися біля вогню? Що ти ніколи не напоїш мене теплим білим молоком? Ти дуже мудра й дуже вродлива, Жінко. Тобі не личить навіть до Кішки ставитись так суворо.

Жінка сказала:

— Я знала, що я мудра, але не знала, що я вродлива. Давай домовимось так. Якщо почуєш, що я хоч раз похвалю тебе, ти можеш увійти в Печеру.

— А якщо ти і вдруге похвалиш мене? — спитала Кішка.

— Ну, такого не буде, — сказала Жінка. — Але почувши, що я похвалила тебе і вдруге, — ти можеш сісти біля вогню в Печері.

— А коли і втрете ти мене похвалиш? — спитала Кішка.

— Оцього вже зовсім ніколи не буде, — сказала Жінка. — Та якщо я похвалю тебе і втретє, ти можеш пити тепле біле молоко тричі на день — завжди, завжди і завжди.

Тоді Кішка вигнула спину й сказала:

— Хай шкура при вході в Печеру, і Вогонь, що палає в Печері, і Глечики з молоком, що стоять біля Вогню, запам’ятають ці слова мого Ворога й Дружини мого Ворога!

І пішла Кішка геть через Дикі Дрімучі Ліси, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй дикій самотності.

Того вечора, коли повернулися з полювання Чоловік, Пес та Кінь, Жінка не сказала їм, яку умову склала вона з Кішкою, бо дуже боялась, що ця умова їм не сподобається.

А Кішка йшла собі все далі й далі, і сховалась у Диких Дрімучих Лісах, і довго там гуляла в своїй дикій самотності, аж доки Жінка зовсім за неї забула.

Тільки Кажан — маленький Кажан, що висів у Печері під стелею вниз головою, — знав, де сховалася Кішка. І кожної ночі він літав до Кішки й розповідав їй усі новини.

І от одного вечора Кажан сказав:

— У Печері з’явилось Дитя. Воно зовсім маленьке, рожеве, товстеньке і крихітне-крихітне. Жінка страшенно любить його.

— Еге, — муркнула Кішка, слухаючи все те дуже уважно, — а що подобається самому маляті?

— Йому подобається все м’якеньке й пухнасте, все те, що лоскоче, — сказав Кажан. — Воно любить тримати в руках що-небудь тепле, коли лягає спати. Воно любить, коли з ним граються. Йому все де страшенно подобається.