Елвін Брукс Вайт - Стюарт Маля – хлопчик-мишеня

— І що ж у цьому нерозв'язного? — здивувався Стюарт. — Тяжка це робота, але ж якось можна тягти.

— Бачиш, — провадив начальник над школами, — на мене всякчас навалюються нерозв'язні проблеми. От і сьогодні захворіла одна з моїх учительок. Панна Ґандерсон її звати. А вона ж веде школу номер сім. Маю знайти якогось іншого вчителя їй на підміну, але так і не знайшов нікого.

— А що таке з нею? — поцікавився Стюарт.

— Точно й не знаю. Лікар говорить щось про каміння в нирках, — відповів начальник над школами.

— І ви справді не можете замінити її кимось іншим? — допитувався Стюарт.

— Ото ж бо й воно, що не можу. Ніхто в цьому місті нічого не знає. Немає запасних учителів напохваті, нічого немає. А за годину має початися перший урок.

— Я охоче підміню панну Ґандерсон на сьогодні, якщо ви не заперечуєте, — люб'язно запропонував Стюарт.

Начальник над школами підвів голову:

— Справді?

— Звісно! — запалився мишоподібний хлопчик. — Я залюбки!

Він відчинив дверцята своєї крихітної автівки й ступив на дорогу. Обійшовши машину, відчинив багажник і дістав звідтіля свою валізу.

— Якщо вже мені випадає повчителювати у школі, то мушу скинути ці комбінезони й одягнути щось більш підхоже, — сказав він.

Тож Стюарт зайшов у кущики й за хвильку повернувся в оновленому вигляді: костюмчик у крапочку, смугасті штанці, краватка-метелик, окуляри на носі. А скинуту одежу запхнув до валізи.

— А як ви, зумієте тримати дисципліну? — занепокоївся начальник шкіл.

— Ще й як зумію! — запевнив Стюарт. — Я постараюсь зацікавити дітей самим навчальним процесом, а дисципліна прикладеться. Не турбуйтесь за мене!

— Дякую вам! — сказав повеселілий чиновник і потис Стюартові руку.

О восьмій сорок п'ять учні зібралися у школі номер сім. Не побачивши панни Ґандерсон та ще прочувши, що замість їхньої вчительки до них прийде хтось інший, діти були в захваті.

— Замінять! її замінять! — пішло пошептом із вуха у вухо. — Хтось прийде їй на підміну!

Ця звістка швидко обійшла всіх, і за якусь хвильку всі в класі знали, що бодай на день відпочинуть від панни Ґандерсон. А ще ж це так чудово, що їх трохи повчить інший учитель, якого досі ніхто і в вічі не бачив!

Стюарт прибув до школи рівно о дев'ятій. Хвацько припаркував машину біля дверей школи, сміливо зайшов до класу, побачив дерев'яний ярд, [9] Ярд — лінійка завдовжки з ярд (близько 91,4 см). притулений до стола панни Ґандерсон, і легко видерся по ньому на стільницю. Там він знайшов чорнильницю, указку, декілька ручок та олівців, слоїк чорнила, дрібку крейди, дзвоник, дві пришпильки й невисокий стосик підручників. Спритно видершись на книжковий стосик, Стюарт стрибнув на дзвінкову кнопку. Його ваги якраз вистачило, щоб дзвоник продзеленчав. Тоді крихітний учитель зісковзнув на стільницю, підійшов до її краю і гукнув:

— Прошу уваги!

Хлопчики й дівчатка скупчилися довкола вчительського стола, аби краще роздивитися, хто ж це прийшов підмінити їхню вчительку. Всі забалакали одночасно — і начебто всі дуже зраділи. Дівчатка захихотіли, хлопчики засміялись. Очі їхні засяяли: як чудово побачити отакого малесенького симпатичного вчительочка, та ще й так бездоганно вбраного!

— Ще раз прошу вашої уваги! — повторив Стюарт. — Як вам відомо, панна Ґандерсон захворіла, тож сьогодні я прийшов їй на підміну.

— А що з нею? — схвильовано запитав Рой Гарт.

— Все сталося через вітаміни, — пояснив Стюарт. — Вона приймала вітамін D, тоді як їй потрібен був А. А коли їй забракло вітаміну С, почала приймати вітамін В. Отож її організм став перевантажений рибофлавіном, тіаміном гідрохлоридом і навіть пірідоксином, потребу в яких у харчуванні людини ще не з'ясовано остаточно. Нехай це буде наукою для всіх вас!

І так люто зиркнув на учнів, що більш ніхто й нічого вже не розпитував про панну Ґандерсон.

— А зараз усі по місцях! — скомандував Стюарт.

Учні слухняно, не юрмлячись, пішли проходами поміж парт і плюхнулися на свої сидіння. У класі запанувала тиша. Стюарт прочистив горло. Взявшись обіруч за лацкани піджака, щоб мати професорський вигляд, Стюарт розпочав урок.

— Є відсутні?

Учні похитали головами.

— Хто спізнився?