Елвін Брукс Вайт - Стюарт Маля – хлопчик-мишеня

— Ну, то гаразд, — погодилася пухнаста гостя. — Я підвечеряла й можу не поспішати. Тільки скажи мені, де знайти ту пташку, коли я потраплю в будинок.

— Все дуже просто, — сказав Сніжок. — Видираєшся по цій лозі, залазиш у Джорджеву кімнату через відчинене вікно, а тоді біжиш униз по східцях до світлиці: там ця пташечка спить у бостонській папороті на книжковій полиці.

— Справді легко, — погодилася Ангора, ласо облизуючись. — Яв боргу перед вами, пане!

«Ох, усе та сама котяча пісня!» — прошепотів голуб собі під ніс і хутко полетів геть — аби знайти шматочок білого паперу й олівця. А Сніжок, побажавши своїй подружці доброї ночі, видерся нагору по виноградній лозі й пішов спати.

Вранці Марґало прокинулась, а перед її дзьобиком, на листку папороті, біліє записка! Пташечка прочитала:

БЕРЕЖИСЬ ЧУЖОГО КОТА. ВІН ПРИЙДЕ ВНОЧІ.

І підпис:

ДОБРОЗИЧЛИВЕЦЬ.

Цілий день вона ховала записку під крилом і все гадала, що ж їй діяти. Але так і не зважилася показати записку хоч би й кому — навіть Стюартові. Така була налякана, що не могла й їсти.

— Що ж мені робити? — знай повторяла вона нишком.

Зрештою надвечір Марґало підбігла підстрибом до відчиненого вікна і, так і не сказавши нікому нічого, полетіла геть. Була весна, то пташечка попрямувала на північ, летючи швидко-швидко, як тільки могла, бо щось у груденятах підказувало їй, що всяка пташина має летіти на північ, коли землю розбудить весна.

Цілих три дні всі нишпорили по будинку, шукаючи Марґало, але так жодного від неї сліду й не знайшли — ані пір'їнки.

— Гадаю, на неї подіяла весна, — впевнено сказав Джордж. — Жодна нормальна пташка не сидітиме в приміщенні за такої чудової погоди.

— Може, десь там у неї є пара, то вона й полинула до свого судженого, — припустив пан Маля.

— Нікого в неї немає! — крикнув, гірко плачучи, Стюарт. — Дурниці все це!

— І звідки ти знаєш? — запитав Джордж.

— Бо одного разу я питав її про це! — вигукнув Стюарт. — І вона сказала, що не має пари.

Кинулися питати-допитувати Сніжка, але кіт твердо відповідав, що йому нічого не відомо про зникнення Марґало.

— Не втямлю, чому вам неодмінно треба зробити з мене лиходія! Невже тільки тому, що та зарозуміла гуляща посмітюха втекла з клітки? — роздратовано пронявчав Сніжок.

Серце Стюартове було розбите. Він утратив апетит, постійно відмовлявся їсти і втрачав вагу. Зрештою надумав утекти з дому, нікого не попереджуючи, й податися по світах, аби знайти Марґало. «Поки розшукуватиму її, то, либонь, і долю свою знайду!» — міркував він.

І назавтра, коли ще й світанок не сірів, він розстелив свого найбільшого носовичка і поскладав туди: свою зубну щітку, свої гроші, мило, гребінця, щітку, чисту пару спідньої білизни та кишенькового компаса.

«Треба прихопити щось на згадку про мою маму!» — подумав він. Тихенько проліз у мамину спальню, де вона все ще спала, видерся по шнуру лампи на її туалетний столик і висмикнув із гребінця пані Маляти пасемце її волосся. Скрутив те пасемце в охайне кільце й поклав у носовичок до інших речей. Тоді зв'язав кінці носовичка, щоб вийшов вузол, і протягнув у нього сірника так, щоб головка була вгорі й тримала вузол. У хвацько збитому набакир сірому фетровому капелюсі та з клуночком за плечима Стюарт нищечком вислизнув з оселі.

— До побачення, мила моя домівко! — пошепки попрощався він. — Не знаю, чи ще коли побачу тебе знову.

Якусь мить постояв, вагаючись, на вулиці перед будинком. Світ — то дуже велике місце. Де в ньому шукати загублену пташку? Північ, південь, схід чи захід — куди його податися? І Стюарт надумав, що в такій важливій справі йому необхідна порада. То й подався до центру міста, де мешкав його друг — лікар Карей, дантист-хірург, господар шхуни «Оса».

Лікар був радий бачити Стюарта. Він одразу ж запросив хлоп'я-мишеня до свого кабінету, де саме видаляв пацієнтові хворого зуба. Пацієнта звали Едвард Клайдсдейл, і за щокою в нього стирчало кілька марлевих тампонів, аби рот його був постійно широко відкритий. Зуб ніяк не бажав видалятися, тож зубний лікар дозволив Стюартові посидіти на таці з інструментами, аби вони могли розмовляти під час операції.