Елвін Брукс Вайт - Стюарт Маля – хлопчик-мишеня

— Це мій друг, Стюарт Маля, — відрекомендував він маленького гостя чоловікові з тампонами в роті.

— 'уше п'иємно, Сууате! — відказав, як умів, пацієнт.

— Взаємно! — мовив крихітний гість.

— Ну, то й що ти надумав, Стюарте? — поцікавився доктор Карей, ухопившись щипцями за хворого зуба й добряче його сіпнувши.

— Сьогодні вранці я втік із дому, — признався Стюарт. — Іду в світ широкий пошукати своєї долі, а ще — однієї пташечки, що загубилася. Порадьте, будь-ласка, в якому напрямі найкраще мені рушити, для початку?

Доктор Карей спробував викрутити зуба, а тоді почав його сіпати вперед-назад.

— А яке забарвлення у твоєї пташки? — запитав він.

— Буре, — відповів Стюарт.

— То ліпше рушай на північ, — порадив доктор Карей. — Ви згодні зі мною, пане Клайдсдейле?

— Шухай у Шент'альному па'ху! — прошамкав пан Клайдсдейл.

— Де-де? — вигукнув Стюарт.

— Хашу тобі, шухай у Шент'альному па'ху! — повторив люб'язний пацієнт.

— Він радить пошукати в Центральному парку, — розтлумачив доктор Карей, запихаючи ще одного великого тампона в рот панові Клайдсдейлу — І це добра порада. Часто людям, що мають гнилі зуби, приходять розумні думки. Центральний парк — улюблене місце птаства у весняну пору.

А пан Клайдсдейл енергійно кивав головою, ніби хотів іще щось додати.

— А не 'найтете питашхи у Шент'альному, то на штаншії «Нью-Хевен і Ха'фо'т» шятьте на поїшт і шухайте у Хонехтихуті!

— Що-що? — перепитав Стюарт, тішачись такою новою для нього балачкою. — Ви можете повторити, пане Клайдсдейле?

— А не 'найтете питашхи у Шент'альному, то на штаншії «Нью-Хевен і Ха'фо'т» шятьте на поїшт і шухайте у Хонехтихуті! — звук у звук повторив неймовірно люб'язний пацієнт.

— Він каже: якщо не знайдеш пташки у Центральному парку, то на станції «Нью-Гевен і Хартфорд» сядь на поїзд і пошукай у Конектикуті, — переклав доктор Карей. Тоді він повиймав тампони з рота пана Клайдсдейла. — Прополощіть, будь-ласка!

Пан Клайдсдейл узяв склянку з рідиною для полоскання, яка стояла на таці поруч крісла, й прополоскав рота.

— А скажи-но мені, Стюарте, — заговорив доктор Карей, — як саме ти зібрався мандрувати? Невже пішечки?

— Так, пане, — відповів мишоподібний хлопчик.

— Знаєш, я б тобі порадив мандрувати машиною. Хай-но я витягну отого зуба, і ми подивимося, чим тут можна зарадити справі. Відкрийте, будь-ласка, рота, пане Клайдсдейле!

Доктор Карей знову вчепився у хворого зуба щипцями, але цього разу він тягнув так сильно й рішуче, що зуб таки вискочив нарешті. Всі полегшено зітхнули, але особливе полегшення було, звісно, для пана Клайдсдейла. Тоді лікар завів Стюарта до сусідньої кімнати. Із полиці він дістав крихітне авто сантиметрів п'ятнадцять завдовжки — гарнішого мікроавтомобільчика Стюарт у житті не бачив. Ясно-жовте, із чорними крильми, довершено-обтічної форми авто.

— Я сам зробив цю машинку, — похвалився доктор Карей. — Коли не тягаю гнилих зубів, то залюбки конструюю моделі автівок, кораблів та інші штуки. У цій машині справжній двигун, що працює на гасі. Потужність його неймовірна. Ти певен, що вкеруєш нею, Стюарте?

— Авжеж! — упевнено відповів крихітний мандрівник, оглядаючи водійське сидіння й тутукаючи клаксоном. — Але чи не привертатиме це авто забагато уваги? Чи не зупинятиметься всяк, аби повитріщатися на таку дрібнесеньку машинку?

— Щоб витріщитися, треба спершу її помітити! — запевнив доктор Карей. — Але будь певен: ніхто взагалі не побачить ні цієї машинки, ні тебе.

— А як це? — запитав Стюарт.

— Бо це — абсолютно передова, революційна модель. Вона не тільки безгучна, але ще й невидима. Ніхто не зможе розгледіти її.

— Ну, я ж її бачу! — зауважив крихітний турист.

— А ти натисни оту малесеньку кнопочку! — сказав пан Карей, показуючи на одну з кнопок на пульті управління. Стюарт її натиснув — автомобіль щез, мовби й не було його.

— А зараз натисни її знову, — сказав дантист — конструктор моделей.

— Як же мені її натиснути, коли я її не бачу? — розгубився Стюарт.

— Намацай!

Тож Стюарт і почав мацати, поки його палець опинився на кнопці. Начебто це була та сама кнопка, й крихітний хлопчик її натис. Почувся тихий деркий звук, і Стюарт відчув, як щось вислизнуло з-під його руки.