Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

А Шарлотта мала свої клопоти й переживання, але про них вона нікому нічичирк. Одного ранку Вілбер заговорив із нею про ярмарок.

— Ти ж поїдеш туди зі мною, правда, Шарлотто? — запитав він.

— Ну, не знаю, — відказала павучиха. — Бачиш, ярмарок припадає на незручний для мене час. Я б не ризикнула податися з дому хоч би й куди навіть на кілька днів.

— Чому? — хотів знати Вілбер.

— Ох, просто мені так не хочеться розлучатись із моєю павутиною! Тут має відбутися стільки всього важливого…

— Поїдь зі мною, будь ласочка! — заблагав Вілбер. — Ти так потрібна мені, Шарлотто! Мені їхати на ярмарок без тебе — це нестерпно! Ти просто мусиш поїхати…

— Ні, — відказала павучиха. — Гадаю, мені ліпше лишитися вдома — може, я б зорудувала тут дещо.

— Що б ти зорудувала? — зацікавився Вілбер.

— Я повинна відкласти яйця. Пора вже мені виплести мішечок для яєць і наповнити його яйцями.

— А я й не знав, що ти вмієш нести яйця! — признався вражений Вілбер.

— Ого, ще й як умію! — запевнила Шарлотта. — Я ж на всі руки — чи то ноги — мастачка.

— А що означає «мастачка»? Це «масть яєчка» чи що? — допитувався цікавий кабанець.

— Та ні! — відмахнулася павучиха. — Це просто означає, що я майстриня легко робити різні справи. Це означає, що я не повинна обмежувати мою діяльність самим снуванням павутин, ловінням комашні та всякими такими штуками.

— А чом тобі не поїхати зі мною на ярмарок і не відкласти свої яєчка там? — так уже просив Вілбер. — Це буде така чудова розвага!

Шарлотта скубнула свою павутину й похмуро задивилась, як колихається все плетиво.

— Навряд чи це здійсненно, — промовила вона нарешті. — Ти ж не знаєш першого правила про відкладання яєць, Вілбере. Я не можу пристосувати мої родинні обов'язки до порядків окружного ярмарку. Коли приспіє пора відкладати яйця, я мушу робити це невідкладно, байдуже, що там навколо мене, ярмарок, ліс чи болото. До того ж я не хотіла б, щоб ти потерпав за це — ще, чого доброго, вагу втратиш. Тож домовимось поки що так: я поїду на ярмарок, якщо тільки зможу.

— Ой, чудово! — зрадів Вілбер. — Я знав, що ти не покинеш мене напризволяще в такий момент, коли я найдужче потребую тебе!

Весь той день Вілбер не виходив на сонце, а ніжився собі в соломі. Шарлотта відпочивала, пообідавши коником. Павучиха знала, що недовго вже вона могтиме допомагати Вілберові. Промине ще кілька днів, і їй доведеться полишити все, аби виснувати гарненький маленький мішечок для своїх яєць.

Того вечора, що передував ярмарковому дню, всі полягали рано. О восьмій Ферн із Евері були вже в ліжку. Хлопчикові снилося, ніби чортове колесо зненацька зупинилось, а він, Евері, завис у найвищій кабінці. Дівчинці снилося, начебто вона зомліла, гойдаючись на гойдалці.

Лерві ліг о восьмій тридцять. Наймитові снилося, буцім він грає у бейсбол… і ось він виграв справжню ковдру племені навахо! Пан і пані Цукермани лягли спати о дев'ятій. Пані Цукерман уві сні бачила себе власницею унікального морозильника. А панові Цукерманові снився Вілбер. Начебто кабан став швидко-швидко на очах рости, а перестав аж тоді, коли сягнув ось яких параметрів: сто шістнадцять футів завдовжки і дев'яносто два заввишки. Ну й, звісно, такий гігантський Вілбер здобув собі всі призи, які тільки були на ярмарку, й він весь був обчіпляний блакитними стрічками, а одну блакитну стрічку йому причепили навіть до хвоста.

І тварини у підвалі скотарні також рано позасинали — всі, крім Шарлотти. Завтра — ярмарковий день…

І люди, й тварини хотіли повставати чимраніше, аби побачити, як Вілбер вирушатиме в дорогу по свою велику пригоду.

Вранці усі підхопилися з першими променями сонця. День видався спекотний. У будинку Ереблів Ферн занесла відро гарячої води до своєї кімнати й помилася, шкребучи тіло губкою. Тоді надягла свою найгарнішу сукенку, бо знала: на ярмарку бачитиме хлопців. Пані Еребл добряче вимила синкові потилицю, а тоді заходилась боротися з його непокірним чубом: змочила водою, розділила на проділ і ну пригинати, причісуючи, вниз та вниз, аж поки волосся таки прилипло до голови, але шість волосинок так-таки й не впокорилися і виклично стирчали догори. Потім Евері надягнув чисту білизну, чисті блакитні джинси й чисту сорочку. Пан Еребл одягся, з'їв свій сніданок, а тоді вийшов на подвір'я і вимив, вичистив свою вантажівку. Бо напередодні він запропонував одвезти на ярмарок усіх, навіть самого Вілбера.