Ліман Баум - Чари країни Оз

— Що ж, подумаймо, — сказав Тото. — А що, коли віддати їй оте ні на що непотрібне Рожеве Кошеня?

— Ні, Тото, це не годиться.

— Тоді шість поцілунків.

— Ні, це не подарунок.

— Ну, тоді доведеться тобі придумувати самій, Дороті, — зітхнув песик. — Як на мене, то ти вибагливіша за саму Озму.

Дороті вирішила: як хто й може їй допомогти, то це Глінда Добра, чудесна Чарівниця країни Оз, вірна Озмина підданка й подруга. Але Ойндин замок був у краю Стовбунів, таки далеченько від Смарагдового міста.

Дівчинка пішла до Озми й попросила в неї дозволу скористатись Дерев’яною Кобилицею та королівським Червоним Повозом, щоб поїхати в гості до Глінди. Юна Правителька поцілувала Принцесу Дороті й радо дала дозвіл.

Дерев’яна Кобилиця була одним із найдивовижніших створінь у країні Оз. За тулуб їй правила невелика колода, а за ноги — цурпалки, забиті в тулуб. Очима їй були сучки, рот був пропилений у одному кінці колоди, а замість вух вона мала дві скіпки. Замість хвоста на задньому кінці колоди зоставили невелику гілочку.

Оживила Дерев’яну Кобилицю, на якій розпилювали дрова, сама Озма під час однієї зі своїх перших пригод і так дуже полюбила цю химерну тварину, що звеліла підкувати її золотими підковами, щоб вони не стиралися. Кобилиця бігала швидко й залюбки возила людей, хоч вона уміла й говорити, коли треба, але рідко озивалась сама — хіба тоді, коли до неї зверталися. Коли Кобилицю запрягали в Червоний Повіз, віжки, щоб правувати нею, були непотрібні — їй досить було сказати, куди їхати.

Тепер Дороті сказала їй їхати до замку Глінди, і Кобилиця повезла її туди з казковою швидкістю.

— Гліндо, — сказала Дороті, привітавшись з Чарівницею, високою і ставною жінкою із вродливим, сповненим гідності обличчям, убраною в розкішну й гарно пошиту сукню, — що ти збираєшся подарувати Озмі на день народження?

Чарівниця всміхнулась і відповіла:

— Заходь до дворика, покажу.

Вони ввійшли у дворик, з усіх боків оточений крилами замку, а зверху нічим не покритий; там було повно квіток, водограїв, статуй тонкої роботи й багато лавок та стільців із мармуру чи золотої філіграні. Там зібралося п’ятдесят молоденьких дівчат, Гліндиних служниць, зібраних з усіх частин країни Оз за їхній розум, красу й лагідну вдачу.

Стати Гліндиною служницею — то була велика честь.

Коли Дороті пройшла за Чарівницею в цей чудовий дворик, усі п’ятдесят дівчат старанно ткали щось, а їхні човники були наповнені блискучою скляною пряжею — такої Дороті ще ніколи не бачила.

— Що це, Гліндо? — спитала вона.

— Одне з моїх недавніх відкриттів, — пояснила Чарівниця. — Я знайшла спосіб, як робити пряжу зі смарагдів, розм’якшуючи ці камені, а потім випрядаючи з них довгі шовковисті волокна. Із цієї смарагдової пряжі ми тчемо тканину, щоб пошити Озмі розкішну парадну сукню до дня народження. Ти, певне, бачиш, що пряжа зберегла чудовий блиск смарагдів, із яких її зроблено, тому сукня в Озми буде така пишна, як іще світ не бачив, і саме пасуватиме нашій милій Правительці чарівної країни Оз.

Дороті аж очі засліпило блиском смарагдової тканини, частину якої дівчата вже виткали.

— Я ще зроду не бачила нічого подібного! — зітхнула вона. — Але підкажи мені, Гліндо, що я могла б подарувати в день народження нашій любій Озмі.

Добра Чарівниця довго думала, перше ніж відповісти.

Нарешті сказала.

— Звичайно, на Озмин день народження в королівському палаці буде велике свято і прийдуть усі наші друзі. То чи не спекти тобі гарний, великий торт для Озми і обставити його свічками?

— Просто торт, та й усе? — розчаровано вигукнула Дороті.

— До дня народження нічого кращого не придумаєш, — відказала Чарівниця.

— А скільки свічок має бути на торті? — спитала дівчина.

— Просто рядочок, — відповіла Глінда, — бо ніхто не знає, скільки Озмі років, хоч вона здається нам ще зовсім дівчинкою — такою свіжою та юною, ніби прожила зовсім небагато.

— Торт не дуже схожий на подарунок, — не здавалась Дороті.

— А ти зроби торт-сюрприз, — підказала Чарівниця. — Пам’ятаєш дитячу пісеньку про двадцятьох чотирьох дроздів, запечених у пиріг? Звісно, не конче тобі запікати туди живих дроздів, але можна придумати якийсь інший сюрприз.

— А який же? — жадібно спитала Дороті.

— Коли я тобі скажу, це вже буде не твій подарунок Озмі, а мій, — усміхнувшись, відказала Глінда. — Подумай гаразд, люба моя, і ти, я певна, придумаєш такий сюрприз, що дуже звеселить усіх Озминих гостей за бенкетним столом.