Ліман Баум: Чари країни Оз

— І що ж це, Капітане?

— Це Зачарована Квітка, — сказав він. — Напрочуд гарна рослинка, що росте в золотому горщику й цвіте всілякими квітками по черзі. То на ній трояндові пуп’янки й квітки, а за хвилину вже тюльпани, а потім хриз… хриз…

— Хризантеми, — підказала Дороті.

— Атож. А потім жоржини, а потім нарциси, і так по черзі всі квітки, які лишень є. Тільки-но одна зів’яне, розцвітає інша, вже не така, а пахнуть так, що чхати хочеться, а цвітуть день і ніч, день і ніч — цілий рік.

— Так це ж чудо! — вигукнула Дороті. — Гадаю, що Озмі сподобається.

— Але ж де та Зачарована Квітка і як нам її добути? — спитала Тротта.

— Чого не знаю, того не знаю, — повільно відповів Капітан Біл. — Мені про неї тільки вчора розповів Скляний Кіт і сказав, що вона в якомусь відлюдному місці десь на північний схід звідси. Адже Скляний Кіт мандрує по всій країні й бачить такі речі, яких не бачить більше ніхто.

— Це правда, — задумливо мовила Дороті. — Коли на північний схід, то це десь у краю Жвакунів, і то, певне, далеченько. Може, попросімо Скляного Кота, хай скаже, як добути Зачаровану Квітку.

І обидві дівчинки вийшли у парк, а за ними пошкутильгав на своїй дерев’янці Капітан Біл. Незабаром вони знайшли Скляного Кота, що, скрутившись калачиком, міцно спав на сонці біля якогось куща.

Скляний Кіт — одне з найдивовижніших створінь в усьому Озі. Його зробив славнозвісний чаклун доктор Пінт іще до того, як Озма заборонила своїм підданцям чаклувати.

Доктор Пінт зробив Скляного Кота, щоб той ловив мишей, але Ют ловити мишей відмовився і набув слави істоти не стільки корисної, скільки курйозної.

Цей дивовижнй, зроблений зі скла Кіт, був такий прозорий, що крізь нього було видно все, наче крізь вікно. Але в голові, під тім’ям, він мав жменьку невеличких рожевих кульок, що скидались на самоцвіти, одначе правили йому за мозок. Мав він і серце, зроблене з криваво-червоного рубіна. Та крім цих двох кольорових частин весь він був із прозорого скла, а хвіст — дуже гарний — зі скляного волокна.

— Ану, прокидайся! — гукнув Капітан Біл. — Нам треба поговорити з тобою.

— Як ви смієте турбувати мене? — невдоволено спитав Ют. — Посоромтеся!

— Та не сердься, — сказав Капітан Біл. — Ти пам’ятаєш, що розповідав мені вчора про Зачаровану Квітку в золотому горщику?

— То я, по-твоєму, дурень? Глянь на мій мозок — і побачиш, що він працює. Звичайно, пам’ятаю! — відповів Ют.

— Ну, то як нам знайти її?

— Ви не знайдете. І це не ваша справа. Ідіть геть, не заважайте спати, — пробурчав Ют.

— Та ти послухай, — звернулась до нього Дороті. — Нам потрібна Зачарована Квітка, щоб подарувати Озмі на день народження. Ти ж радий будеш потішити Озму, правда?

— Я не певен, — відказав Ют. — 3 якої це речі я маю когось тішити?

— Таж ти маєш серце, я бачу його у тебе всередині, — втрутилась Тротта.

— Так, є, і гарне серце, я люблю його, — запевнив Ют, вигнувшись, щоб оглянути себе всього. — Але воно зроблене з рубіна, а рубін твердіший за кремінь.

— Чи годишся ти хоч на щось? — спитала Тротта.

— Аякже! На мене приємно дивитися — чого не можна сказати про тебе, — відповів Кіт.

Тротта засміялась, а Дороті, що бачила Скляного Кота наскрізь не тільки очима, примирливо сказала:

— Ти справді дуже гарний, і якщо ти зможеш розповісти Капітанові Білові, де знайти Зачаровану Квітку, всі люди в Озі славитимуть тебе за розум. Квітка належатиме Озмі, але всі знатимуть, що дістав її Скляний Кіт.

Отаку мову кришталеве створіння любило.

Рожеві кульки в голові заворушились, і Кіт сказав:

— Я знайшов Зачаровану Квітку на півночі краю Жвакунів, де майже не живуть і не бувають люди. Там є річка, що протікає через ліс, а посеред тієї річки є невеличкий острівець, і на ньому стоїть золотий горщик, а в горщику росте Зачарована Квітка.

— А як же ти потрапив на той острівець? — спитала Дороті. —Адже Скляні Коти не можуть плавати.

— Так, але я не боюся води, — відповів Кіт. — Я просто пройшов по дну.

— Під водою? — вигукнула Тротта.

Кіт глянув на неї зневажливо.

— Як же я міг би пройти над водою по дну річки? Якби ти була прозора, всі б побачили, що мозок у тебе не працює. Але я певен, що ви самі ніколи не знайдете того місця. Воно завжди було сховане від озминського люду.

— Але ж ти зі своїм гарним рожевим мозком, мабуть, зможеш його відшукати? — зауважила Дороті.