Ліман Баум - Чари країни Оз

Кікі вмить приєднався до товариша, і вони невдовзі опинились на землі.

ого ранку в Лісі Гугу зчинився шарварок. Дикий Кабан Чіпо відкусив хвоста Жирафові Арксові, поки той снідав листям, устромивши голову між гілля дерева. Аркс хвицнув задніми копитами й ударив Тіріпу, велику Кенгурицю, що носила в своїй торбі новонароджене немовля. Тіріпа знала, що винен Дикий Кабан, тому вона одним сильним ударом звалила Чіпо з ніг і кинулась тікати від його гострих іклів. У цій гонитві якийсь велетенський їжак загнав у Кабана півсотні гострих голок, а якийсь Шимпанзе пожбурив на їжака кокосовий горіх і ввігнав йому голову в тулуб.

Все це суперечило законам Лісу, і коли веремія вляглася, Леопард Гугу, Король Лісу, скликав своїх Королівських Радників, щоб вирішити, як краще покарати винних.

Четверо володарів Лісу саме врочисто радились на невеликій галявині, коли враз побачили, що до них іде двоє дивних звірів — таких вони ще зроду не бачили.

Та жоден із чотирьох не поступився своєю гідністю й жодним рухом не показав, що злякався. Великий Леопард лежав, простягшись, на стовбурі поваленого дерева. Бру-Ведмідь сидів на задніх лапах перед Королем; Ренго, Сірий Мавпій, стояв, схрестивши на грудях м’язисті руки, а Лу-Одноріг напівлежав по-конячому між своїми товаришами-радниками. Всі четверо, ніби змовившись, мовчали, втупивши тверді погляди в незнайомців, що вдерлися до їхніх лісових володінь.

— Вітаємо вас, брати! — мовив один з дивних звірів, зупинившись перед чотирма господарями; його товариш нерішуче відстав.

— Ми вам не брати, — суворо відказав Сірий Мавпій. — Хто ви такі і як ви потрапили до Лісу Гугу?

— Ми двоє Ле-Мав-Орів, — пояснив Коструббо, вмить вигадавши назву. — Наша домівка — Небесний острів, і ми спустились на землю остерегти лісових звірів, що народ Озу збирається піти на них війною і уярмити їх, щоб вони довіку були робочою худобою й корилися тільки волі своїх двоногих господарів.

У раді Звірів пролунало тихе гарчання.

— Хто це збирається таке зробити? — спитав Лу-Одноріг високим, писклявим голосом, зводячись на ноги.

— Люди Озу, — відповів Коструббо.

— Так що ж нам робити? — спитав Одноріг.

— Оце ж я й прийшов поговорити про це.

— Не треба говорити! Ми розіб’ємо людей! — заверещав Одноріг. — Ми їх розтрощимо! Розтопчемо! Позаколюємо! Ми…

— Тихо! — загарчав Король Гугу, і Лу вгамувався, хоча ще тремтів від гніву. Леопард окинув двох чудних звірів холодним і твердим поглядом. — Люди країни Оз, — промовив він, — не були нашими друзями; та вони не були й нашими ворогами. Вони не чіпали нас, а ми не чіпали їх. Ніякої причини для війни між нами немає. Вони не тримають рабів. Вони не змогли б використовувати нас як рабів, навіть коли б підкорили нас. По-моєму, ти брешеш, Ле-Мав-Оре, мішанець-звірю, якесь ні се ні те.

— Ні, присягаюся, це правда! — заперечив Ном у подобі звіра. — Я б нізащо в світі не став брехати! Я…

— Тихо! — знову загарчав Король Гугу, і навіть Коструббо спантеличивсь і скорився.

— Що скажеш ти, Бру? — звернувся король до великого Ведмедя, який доти не сказав нічого.

— Звідки цей мішанець знає, що його слова — правда? — спитав Ведмідь.

— Ви ж бачите, що я маю орлині крила і вмію літати, — пояснив Ном. — Ми з моїм товаришем, отим он, — він обернувся до Кікі, — прилетіли до одного гаю в країні Оз і там почули, як люди розмовляють про те, як вони насукають багато мотузків — в’язати вас, звірів, — а потім оточать цей ліс і візьмуть вас у полон. Ми й прилетіли сюди остерегти вас, бо ми, хоча й живемо на небі, теж звірі, а отже — ваші друзі.

Леопард вискалив величезні зуби, гострі, як голки. Тоді повернувся до Сірого Мавпія й спитав.

— А ти як думаєш, Ренго?

— Проженіть цих мішанців геть, ваша величносте, — відповів Сірий Мавпій. — Це баламути.

— Не робіть цього! Не робіть цього! — схвильовано завищав Одноріг. — Цей чужинець сказав — він навчить нас, що робити. То нехай навчить. Чи ми дурні, щоб нехтувати осторогою?

Король Гугу обернувся до Коструббо й звелів: