Моя мама боялася навіть павуків. А от я ні перед якими комахами не мала страху. Я підійшла до Плиски й обережно вийняла з її зачіски паличника. Тоді засунула його в банку, яку Анна поставила на вчительському столі.
— Мені дуже жаль, — сказала я Плисці. — Зі мною завжди щось стається, правда ж? Я в цьому не винна. Просто так виходить, розумієте? Всупереч моїй волі. А тепер я піду. Хоч насправді я дівчина.
Плиска була настільки вражена, що я підійшла й погладила її по щоці.
— Не гнівайтеся на мене, — додала я. — Усе буде гаразд, ось побачите.
Я відчувала себе дорослою, яка втішає дитину.
— Можу підтвердити, що вона дівчина, — раптом голосно сказав Ісак.
Усі обернулися на нього. Він одразу ж почервонів, як буряк, наче бовкнув щось непристойне.
— Дівчина! — обурено скрикнула Катті. — Виходить, я закохалася в дівчину?
І тут уже навіть Плиска всміхнулася.
— До побачення, — сказала вона, коли я рушила до дверей.
Я була така стомлена, що мало не звалилася додолу, як їхала жорствяною стежкою до будинку. Все перед очима ніби розпливалося. Давалася взнаки майже безсонна ніч. Здавалось, ніби я не спала щонайменше тиждень. Але тепер усе буде спокійніше. Тепер я буду слухняною тихою дівчинкою, якої ніхто не помічатиме і якій усі дадуть спокій. Єдине, що її відрізнятиме від інших, то це її незвичне ім’я Симона. Я сидітиму крячкою на уроках і правильно відповідатиму на більшість запитань, і вже ніхто й ніколи більше не назве мене брехухою, зіпакою і нечупарою. Куріння крадькома і та бісова гоп-компанія з повітки канули в небуття. Іноді я, може, ходитиму з Ісаком у кіно на який-небудь «Танець-спалах», потемки стискатиму його руку й відчуватиму його прохолодні губи.
Овва, нічого такого не буде!
— Ґрррррррррр! — долинуло раптом десь із-під моїх ніг. Я спіткнулася об щось велике й кошлате, що розляглося на ґанку, і ледве не впала. На мене кинулася закудлана, смердюча, зателепана брудом звірюка і так уперлася в мої груди своїми сильними лаписьками, що повалила на квітник, де гули джмелі. А там заходилася тицятися смердотною мордою мені в обличчя і злизувати з мене своїм шорстким, як мачула, язиком усю мою машкару, а потім відвернулася задом і хвисьнула мені по вуху коростявим хвостом.
— Кільрой! — заверещала я. — Невже це ти, мурзатий волоцюго? По яких таких смітниках ти валандався, що так смердиш?
Він нічого не відповідав. Я не могла вийти з дива. Як він протримався цілий тиждень? Де здобував собі їжу? Де спав цими холодними, мокрими, жахливими ночами? Та все-таки це він, навіть коли мало що лишилося від його білосніжної блискучої шерсті та елегантної ходи.
Я качалася з ним по газону і запускала пальці в його закудлану бруднючу шерсть. А він скавчав, гавкав і махав хвостом від радості й гордості, що винюхав наш будинок у Чютагейті.
Потім ми увірвалися в будинок.
— Мамо, Інґве, дідусю! Кільрой повернувся! — закричала я.
І ми всі обступили Кільроя. Заходилися обмацувати лапи, живіт і спину, щоб перевірити, чи все ціле. Заглянули йому в горло, щоб пересвідчитися, що воно не набрякло. Однак ми не виявили нічого поганого, крім подряпини на лівому вусі.
— З ким це ти, поганцю, скубався? — спитала я.
Він тільки засоромлено дзявкнув.
— Його треба скупати. Він не дуже гарно пахне, — сказав Інґве.
Я повела Кільроя у ванну кімнату, поставила під душ, помила шампунем, сполоснула й витерла. А потім розчісувала йому шерсть, аж поки вона знов заблищала. Він тільки задоволено повискував.
Ум’явши запечене м’ясо, що було в нас на обід, а тоді ще трохи сосисок, печінкового паштету, салямі та півкіло фісташкового морозива з шоколадною підливою, Кільрой усе відригнув і сонно закліпав віями.
Ми лягли з ним на стародавньому ліжку з червоного дерева. Тим часом, як дідусь їздив по кухні у своєму візку на колесах і голосно давав мамі та Інґве всілякі розпорядження, дзвонив по телефону й запрошував на завтрашній вечір гостей, ми з Кільроєм тихенько обговорювали все, що сталося останнім часом.
Я заснула, уткнувши носа в його теплу м’яку шерсть. Але й крізь сон чула дідусів співучий голос.
у якому на яблуні світить люстра,
грає бабусячо-дідусячий оркестр,
ми з дідусем востаннє тремося носами,
а свято й життя тривають далі
попри те, що западає ніч
Я проспала до самого вечора. Мене збудили, щоб я щось трохи з’їла. Ми вечеряли на кухні. Там мішма стояли салатники, глечики, блюда, каструлі, сковороди й келихи, а в повітрі витали випари всіляких запахів. Потім я знов заснула під шум горщиків, ополоників і кописток.
Читать дальше