Євген Наумов - Чарівна круговерть

- Е-е-гей! - волав він. - Що ви робите, дурні автомобілі - мідні лоби, залізні голови? Навіщо душите й калічите один одного? Адже дороги навколо вільні, вільні! їдьте, куди хочете!

- Де ж вони вільні? - загомоніли машини. - Ми не бачимо. Всі дороги забиті, запруджені.

- Це тому, що ви дивитесь під колеса й далі свого радіатора нічого не бачите! - гукав Автостоп. - А я бачу далеко. Я бачу вільний шлях!

І він почав показувати машинам, куди їхати, і так блискав червоним вогнем, що всі машини швиденько розбіглись.

Автостопу дуже сподобалось командувати, й він залишився на перехресті. Але всі машини об'їжджали площу - так вони боялися небаченого червоного вогню. І серед автомобілів пішли страшні чутки про перехрестя, на якому злий Автостоп живцем спалює неслухняних.

Дід Драндулет замовк і, здається, заснув. П'яте Колесо нетерпляче забігало навколо, потім штовхнуло старого.

- Га? Що? - прокинувся той.

- Все ти казки розказуєш, діду! - заверещало П'яте Колесо. - А що далі - не знаєш, не відаєш. Ось і мовчиш. Вигадуєш, мабуть...

- Нічого я не вигадую, - розсердився Дід Драндулет. - Якщо не подобається, можу не розповідати.

- Розповідай, розповідай далі! - почали навперебій Просити Малько-Ванько і П'яте Колесо. - Нам дуже цікаво...

Дід Драндулет пом'якшав і продовжував:

- І зажурився самотній Автостоп, затужив. А залишити перехрестя не зважувався: а якщо автомашини знову з'їдуться та без нього, височезного Автостопа, перечавлять одна одну?

Та одного разу занесло на площу якогось малюка, котрий втік з дому від батьків. Коли він побачив таку простору площу, то навіть заверещав від захоплення і почав носитися туди й сюди. І ледве не налетів на Автостопа.

Вибачився чемно, позадкував, а потім об'їхав навколо нього й питає:

- А чому ти такий витягнутий?

- Щоб далеко бачити, - відповідає лагідно Автостоп. Він теж зрадів малюкові.

- А що це там світиться нагорі, га? У твоєму оці?

- Це світиться надія моя зелена.

- Зелена! Зелена! - застрибав малюк. - Зовсім як м'яка травичка на лужку біля нашого будинку.

І він помчав по майдану й вигукував:

- Сюди! Всі сюди! Подивіться, яке гарне світло я знайшов!

На його лемент збіглись автомобілі з усього міста. Та коли побачили, що в єдиній фарі Автостопа палає не страшне червоне світло, а зовсім інше - променисто-зелене, невимовне зраділи.

- Ой, як це чудово! - казали вони. - Зелене світло - то колір тінистого гаю, рівних лісових галявин з м'якою шовковистою травою, яка не псує шин. Це затишні улоговини з прохолодними струмочками, де можна напитися досхочу чистої джерельної водиці, яка не засмітить радіатора. Хай же це світло горить завжди, наш улюблений Автостопе, і нагадує нам про ті приємні хвилини, коли ми гуляли на околиці Круговерті.

І вони закружляли у танку навколо Автостопа, а той розчулився і не знав, куди подітися від радості. А зелене світло розгорялося дедалі яскравіше і яскравіше, поки не стало чисто смарагдовим. Тоді у всіх вирвався вигук захоплення. Вони закружляли ще швидше і заспівали:

Наш зелений,

наш зелений,

наш зелений Автобрат!

І віднині

прислухайтесь

до усіх його порад!

А за містом на смітнику в цей час вовтузився Сміттєвоз. Він по саму кабіну вивалявся в багні і в розпал веселощів з'явився на головній площі. Він мчав щодуху й галасував:

Тра-та-та, тра-та-та,

Геть з дороги, дрібнота!

Ось-ось очманілий гультіпака вріжеться у танок... І раптом око Автостопа спалахнуло пронизливим жовтим вогнем. Немов саме сонце гнівно подивилося з неба. Сміттєвоз тільки жалібно вискнув і різко загальмував.

- Як ти посмів з'явитися сюди в такому вигляді? - загримів Автостоп. - Мені соромно за тебе!

- Пробачте мені, - заскиглив Сміттєвоз. - Я більше ніколи-ніколи не буду, тільки не засліплюйте мене...

- Гаразд, на перший раз я тобі вибачу, - мовив Автостоп. - їдь і працюй. Добросовісно збирай і вози сміття, наводь чистоту на вулицях.

Присмирнілий Сміттєвоз бочком-бочком поповз у провулок, а потім його тільки й бачили. Кожному зустрічному він розповідав про всесильного чарівника Автостопа, який одним поглядом може засліпити...

- Ось так, діти мої, і залишився Автостоп командувати на перехресті. А щоб бачити все довкруж, завів багато очей. І кожен, хто підійде до перехрестя, знає: запалали горішні очі червоним світлом це найсуворіший наказ зупинитися. Середні, жовті, радять почекати. А нижні, зелені й лагідні, дозволяють рухатися. І називається звідтоді цей всесильний чарівник...