Євген Наумов - Чарівна круговерть

- Ось! Знову зловмисника привів!

- Овва! - продеренчав Дід Драндулет. - Ну й часи пішли: по два зловмисники за одну ніч попадаються. Як тебе сюди занесло? - звернувся він до Малька-Ванька.

- Я Жучка шукаю.

- Кого? Га?

- Кричи дужче! - загорлало П'яте Колесо.

- Я! Жучка! Шукаю! - несамовито вигукнув Малько-Ванько.

- Якого Жучка? А-а, цього... кахи. Був тут, був. Я хотів йому нову фару дати та шину замінити, а він так налякався, навіть слухати не захотів, одне тільки торочив: відпусти та відпусти, дідусю, більше, мовляв, не буду. Довелося відпустити... Ото дременув!

- Мене злякався, мене! - підскакувало П'яте Колесо. - Правда, Діду Драндулете?

- Правда, правда.

Малько-Ванько з усіх боків роздивлявся недоладного автомобіля.

- А чому ти такий дивний? - нарешті не витерпів він.

- Не дивний, а давній, - образився Дід Драндулет. - Коли я молодий був, ніхто не називав мене дивним, а навпаки, самі диву давались, захоплювалися казали: який вельможний Кабріолет! Який гарний та гожий!

- Не Кабріолет, а Драндулет, - втрутилося П'яте Колесо. - І все ти плутаєш, дідусю...

- Сам ти плутаник! - розсердився Дід Драндулет. - Кажу тобі, що я - Кабріолет. Це вже коли постарів та спорохнів, почали називати Драндулетом... Ось, зачекай, постарієш - і тобі якусь назву придумають... П'ята Дірка!

П'яте Колесо надулося від образи й відкотилося вбік. А Дід Драндулет так розходився, що аж підстрибував на підпірках.

- Чи ти знаєш, чи відаєш, хто такий Кабріолет? Рід Кабріолетів найзнатніший і найдавніший у Чарівній Круговерті! От життя тоді було! - теревенив старий. - Куди захочеш, туди й мандруєш. Тільки недовго так тривало... - закінчив він сумно.

- Чому? - в один голос запитали хлопчик і П'яте Колесо.

- Ось послухайте...

- Було це чи не було, казка це чи бувальщина, тільки бачив я все на власні очі, - почав Дід Драндулет. - Коли з'явилися перші автомобілі, вони самі ще не знали, якими їм бути. І небачені чудовиська запрудили шляхи.

Рогаті автомашини.

Їжаки-автомобілі, в яких кузови були всіяні гострими сталевими голками.

Гнучкі й довгі машини-гадюки.

Круглі та тугі, ніби м'яч, грузовики. Вони могли підібгати колеса й котитися бездоріжжям.

Автострибуни.

Були навіть автомобілі, які могли розсипатися на безліч маленьких автомобільчиків, пролізти через будь-яку шпаринку, а потім з'єднатися і знову їхати далі.

Були машини з вісьмома колесами - чотири внизу, стільки ж зверху. Коли вони перевертались, то могли спокійнісінько їхати далі догори дном.

Зустрічалися триколісні та двоколісні. А одного разу з'явився автомобіль на одному колесі! Чудернацький вигляд він мав - довгий і тонкий, мов телеграфний стовп.

- Як же він їздив на одному колесі? - здивувався Малько-Ванько.

- Ще й як їздив! Автостоп - так його стали називати - хвацько носився не тільки по дорогах, а й по стежках, бордюрах і навіть... по карнизах будинків.

- А по карнизах навіщо? Хіба була потреба?

- Потреба була! Тому що - і це було найголовнішим - автомобілі не тільки не знали, який вигляд вони мали, а й не відали, як їздити. Кожен мчав, куди хотів і як хотів. Плутанина, безладдя! І була це країна Безладна Круговерть. На дорогах весь час траплялися сутички, аварії, чвари, скандали, бійки. То Їжак штрикне когось своїми колючками, то Рогач потовче, то Автогадюка задушить у сталевих обіймах... На дорогах затори, пробки! А машин ставало дедалі більше. І ось одного разу на головній площі Круговерті утворився величезний затор. Тиснули з усіх боків і дедалі сильніше. От у когось затріщав кузов, лопнуло колесо, дзенькнуло скло... Лунали крики, стогони гармидер несосвітенний!

Але раптом настала мертва тиша - всі оніміли з жаху. Високо над площею запалало червоне світло! Червоне! А треба сказати, що автомобілі бояться червоного світла як вогню. Тому що в нас, автомобілях, повно бензину, мастила. Ледь іскра потрапить - не поїдеш, а полетиш! Ось тільки в різні боки, кахи-кахи... в різні боки.

- Ну, а далі, далі! - підстрибувало П'яте Колесо. - Хто вибухнув, хто згорів на перехресті, га?

- Ніхто не вибухнув, ніхто не згорів, - сварливо відповів Дід Драндулет. - А горіла червоним світлом єдина фара Автостопа - дві ж на ньому ніде було примостити, хіба що як гудзики - одна під одною.

Його затиснули на самісінькій середині перехрестя з чотирьох боків, та так, що від напруги й гніву фара почервоніла. Всі спочатку злякались - а раптом Автостоп палає? І оніміли з переляку. Але тут закричав Автостоп. Він завив, ніби сирена.