Оксана Сайко - Новенька та інші історії

Моє ставлення до Катьки, таке собі іронічно-насмішкувате, майже нічим не відрізнялося від ставлення до неї більшості моїх однокласників. Щоправда, іноді я давала їй списати математику й дозволяла сісти біля себе на диктантах. І хоч я не змушувала її купувати мені булочки чи носити мою сумку, але я теж разом з усіма сміялася з її невдалих відповідей на уроках, з її недоречних вигадок або коли хлопці піднімали її на глуз…

Якось моя подруга Наталка, сівши біля мене на першому уроці — фізики, зашепотіла на вухо:

— Ти знаєш, у кого закохалася Катька? Тримайся, бо впадеш! У Ваську Клименка! Це вона мені на вечірці сказала, що він, мовляв, найкращий хлопець у класі! Та тут хіба сліпий не помітить, що він їй не просто подобається! От дурепа! І на що вона сподівається? Та він, як дізнається, так її засміє, що вона в іншу школу переведеться! Може, розповісти йому? От сміху буде!

— Та він її відразу відшиє, — припустила я.

— Тоді краще поки що не говорити йому нічого, побачимо, що буде далі. Ото тема!

Обидві ми пирснули зі сміху, аж фізичка звернула нам увагу. З того часу ми взялися спостерігати за Катькою та Клименком, й це неабияк розважало нас.

Васька Клименко подобався багатьом дівчатам. І хоч він кепсько навчався — як стверджувала наша керівничка, виключно через лінивство, — а проте мав авторитет, бо вважався найсильнішим хлопцем у нашому класі. Він мав гарну статуру й міцні м’язи, відвідував секцію вільної боротьби й піднімав штангу. Його поважали й побоювалися. Спробував би хтось не підказати йому на уроці чи не дати списати — начувайся! Васька був дотепним і гострим на язик. Його жарти були колючі й образливі. Напевно, ніхто б не витримав його насмішок, а от Катька витримувала. У відповідь вона тільки всміхалася й знизувала плечима. Було справді важко збагнути, як це вона могла закохатися в того, хто так часто з неї глузував? Наталка навіть висунула версію, що Катька закохалася тільки у його м’язи, а не в нього самого. Але ж чи могло таке бути насправді?

Катька, що сиділа на третій парті обік нас, і справді не зводила очей з Клименка, що сидів перед нами. А якось наважилася попросити у нього підручника з хімії. От так зухвалість! Наважитися щось попросити у Клименка? Васька насупився, здивовано примруживши очі, і, витримавши паузу, з байдужим виглядом кинув їй на парту підручника. Не менш здивована, Наталка лише штовхнула мене ліктем. Багатозначно всміхаючись, вона іноді хитро натякала Клименкові:

— У тебе, як у справжнього спортсмена, вже є прихильниці… Не помічаєш?

Та Васька справді, здавалося, не розумів, про що їй ідеться. Тільки стенав плечем і насмішкувато кидав:

— Це ти себе, може, маєш на увазі? Розслабся! Ти не в моєму смаку!

Одного дня Андрій Горохівський приніс нового футбольного м’яча. Хлопці вирішили його випробувати й влаштували на майданчику справжню футбольну гру. Час від часу крізь відчинені навстіж вікна нашого класу, розташованого на першому поверсі, звідти долинали їхні вигуки. Наталка, всівшись на підвіконня, спостерігала за їхньою грою.

— А ось і наша Катька… Де Клименко, там і вона… Ось, м’яча подає… Підлиза! Але це ж треба так вміти прикидатися, наче її страшенно цікавить футбол, — коментувала Наталка, жмурячись від весняного сонця.

— Вона просто вболіває за Клименка, — відказала я.

— Та ні, не просто! Вона навіть встряває у якісь там суперечки! Можна подумати, що щось у цьому тямить…

Пролунав дзвінок, з майданчика почувся вигук невдоволення — видно, хлопцям не хотілося переривати гру.

— Ого! Оце так сила! — раптом захоплено вигукнула Наталка. А за мить усі здригнулися від звуку розбитого скла. М’яч безжально поцілив у вікно нашого класу.

— Оце так Клименко… — прошепотіла Наталка.

За якусь хвилю разом з учителем хімії до класу увійшла наша керівничка Олена Павлівна. Її опущені й міцно стулені вуста не віщували нічого доброго.

Ми схопилися з місця та так і залишилися стояти.

— Хто? — спитала вона, обвівши суворим поглядом увесь клас.

Усі мовчали, потупивши погляд. Чути було лише тріпотіння крил горобця, що влетів крізь розбиту шибу.

— Ще раз запитую: хто розбив вікно? Знаю, що хлопці грали в м’яча перед вікнами. Клименко, Васюченко, Горохівський… Хто там ще був? І врешті, хтось із вас буде справжнім чоловіком та зізнається?

Усі мовчали. Напруга з кожною хвилею наростала, здавалося, от-от станеться якийсь вибух. І раптом тишу прорізало оте ледь чутне й ніжне…