Оксана Сайко - Новенька та інші історії

Про ту подію було стільки розмов! Стільки приготувань! Взагалі, ідея належела нашій класній керівничці, яку ми поміж собою називали Славкою, хоч була вона Ярославою Степанівною. Вона до нас торік прийшла прямісінько з інституту. Коли їй доручили наш восьмий клас, то одразу й попередили — мовляв, їй доведеться з нами важко, бо наш клас надто проблемний. Але, за її ж словами, було б зовсім нецікаво, якби усі ми виявилися відмінниками, такими собі сумирними й надто правильними.

Славка не була схожою на інших учителів. На її уроках історії ніколи не доводилося нудьгувати. І навіть Васько Тихоліз, що завжди полюбляв щось такого утнути, щоби зірвати урок й привернути до себе увагу або, в кращому випадку, куняти на останній парті, на її уроках не наважувався бешкетувати, а слухав, підперши підборіддя рукою, й одного разу навіть отримав дев’ятку. Часто на вихідних Славка зорганізовувала нам походи в кіно, музеї й театри. То була її ідея відсвяткувати минулого вересня свято квітів, коли-то коридори нашої школи перетворились на галерею квіткових композицій, а наш восьмий «В» виборов перше місце у конкурсі!

Цьогоріч у Славки народилася нова ідея — влаштувати у нашому класі конкурс краси. Усім така ідея сподобалася, особливо хлопцям. Адже саме вони мали би обрати красуню таємним голосуванням.

Конкурс мав бути справді незвичайним — перш за все тому, що всі учасниці, без винятку, мали отримати якийсь титул. У конкурсі потрібно було і співати, і танцювати… Він обіцяв багато веселих вікторин й ще багато чого цікавого: приміром, дівчата навіть мали змагатися, хто швидше почистить картоплю чи замісить тісто… А після конкурсу на усіх чекала дискотівка.

Дівчата ретельно готувалися, бо до конкурсу залишався тиждень, а між хлопцями вже точилися суперечки, хто ж врешті стане цією першою красунею? Якось після уроків ми з Наталкою, моєю подругою, випадково підслухали розмову хлопців у гардеробній.

— Це, мабуть, буде Еля. Вона — найвродливіша, — впізнали ми голос Ігоря Микитюка, що був у нашому класі найкращим футболістом.

— Не думаю. Швидше за все, це буде Софійка, — відказав Петро Малярчук, староста нашого класу. — Ні, не тому, що вона відмінниця. Ти ж чув, що казала Славка? Основне у цьому конкурсі — розпізнати внутрішню красу. А в Софійки є щось таке… Ну, загадкове, чи що?.. Й так багато хто вважає. Крім того, вона симпатична. І співає вона краще від Елі…

— Ти чула? — зашепотіла до мене Наталка. — В Ельки досить серйозна конкурентка. Потрібно буде їй про це сказати.

Наталка захихотіла — вона не любила Елю за те, що та була надто зверхньою. Чесно кажучи, мені не дуже сподобалася Наталчина ідея, але чомусь я не стала її відмовляти.

Коли наступного ранку перед уроками Наталка розповіла Елі про розмову хлопців, та лише зневажливо стенула плечем й посміхнулася.

— Софія? Які дурниці, — відказала вона, — жодні конкурентки мене не цікавлять, я впевнена у своїх силах.

Якось перед початком уроків Еля зібрала біля своєї парти чималий гурт дівчат. Вони щось оглядали й захоплено вигукували.

— Елька знову щось принесла цікавого, ходімо зиркнемо, — штовхнула мене під бік Наталка, — мабуть, тато знову щось з-за кордону привіз.

Еля часто приносила у школу батькові подарунки, щоб ними похвалитися: mpЗ-плеєр, портативний DVD, з якого можна було дивитися під партою фільми, найновішу модель мобільника… Цього разу вона тримала в руках якусь баночку з кремом.

— Це взагалі чудодійний засіб, пілінг називається, його тато в Парижі купив у найдорожчій крамниці, — пояснювала Еля, — ним геть усі моделі користуються. А то чого б, гадаєте, у них була б така ідеальна шкіра? Від нього відразу зникають прищі й усі недоліки на обличчі.

— Так вже й усі? — із сумнівом перепитала Наталка.

— Ефект просто блискавичний! — запевнила Ірка, подруга Елі.

— А чого ж баночка без етикетки? — знову прискіпливо запитала Наталка.

— Дуже просто, — відказала Еля, — бо я його поцупила в мами і трохи надібрала в іншу баночку — спеціально для конкурсу. До речі, ви помітили, які в Софії прищі? От якби вона спробувала цього крему, то забула б про них назавжди.

Усі обернулися до Софійки. Вона знітилася й почервоніла.

— А в мене вугрі, — заговорила Ірка. — Послухай, може, ти позичиш мені цього крему? Хоч трішки! В мене просто жахлива шкіра!