Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

Нажахана Ірка зіщулилася на лавочці. У її збудженій уяві раптом постала темна ніч і юрба зі смолоскипами, а попереду чомусь та сама тітка, котра вигнала її сьогодні з базару. І вона веде натовп прямо до будинку, де за щільно зачиненими віконницями причаїлися вона й бабця.

Цієї миті кущі смородини розсунулися, і з них вилізла бабця.

— А чого ви мені тут дитину лякаєте? — звично взявши руки в боки, спитала вона. — То шо, ваша дитина, шо ви її лякаєте? Ідіть до своїх і лякайте, а мою не трогайте!

— У мене нема своїх дітей, шановна, — почав був Іващенко, але бабця відразу ж учепилася в його слова, як мисливський пес у свою здобич.

— Воно й видно, шо нема! Приїхав сюди, думає, як на «Мерседесі», то все можна! Ану геть звідси! — і бабця замахнулася на Іващенка кухонною ганчіркою.

Бізнесмен підстрибнув, перехопив ганчірку, що летіла прямісінько йому в пику…

Бабця відразу ж видала крик не згірший за пароплавну сирену:

— Рятуйте! Стару женщину кривдять! Міліція! Рятуйте!

— Ану тихо! Та хто ж вас чіпає?! — Іващенко випустив хвіст засаленої матерії, але було вже пізно.

— Відійшов швидко від бабці! Ірко, ти ціла? — спитав дзвінкий хлоп’ячий голос.

Іващенко озирнувся. На нього насувався хлопчак років одинадцяти. Звичайний собі хлопчак у майці, джинсах і зношених кросівках. Ось тільки на поясі в нього висів важкий сталевий клинок, а в руках він тримав туго напнутий лук, гостра стріла якого була спрямована Іващенкові точнісінько межи очі. У бізнесмена навіть перенісся почало свербіти. Те, що лук і меч були далеко не іграшкові, і те, як вправно хлопчак ними володіє, Іващенко пам’ятав ще з їхньої першої зустрічі. Бізнесмен злякано позадкував.

Кущі знову розсунулися, і з них вилізло ще одне дівча: світловолосе й пухкеньке.

— Як у вас тут людно, — із кривою посмішечкою пробелькотів Іващенко.

— Я, мабуть, задню хвіртку не зачинила, — немовби вибачаючись, відповіла Ірка.

— Зачинила, зачинила. Просто я її замовлянням відкрила, — сказала Тетянка й злизала краплинку крові з пальця.

Незважаючи на всю напруженість ситуації, Ірка мимохіть прикипіла поглядом до цього пальця. Не могла не прикипіти. Бо Тетянчин ніготь був розписаний трьома кольорами: неяскраво, непомітно, але водночас напрочуд красиво. Мабуть, мама брала Тетянку із собою до салону. Ірка зрозуміла, що її саморобна творчість не йде в жодні порівняння з роботою професіонала. Ну що за день — прикрість за прикрістю!

— Я визирнула з нашого вікна, а над твоїм будинком прямо темна хмара висить. Зрозуміло, щось сталося. То я й примчала сюди, — вела далі Тетянка.

— А я її побачив і за нею! — докинув Богдан.

— Міг би й не перейматися! — презирливо процідила Тетянка.

Тим часом Іващенко так витріщився на дівча, що навіть забув про націлену в нього стрілу.

— І ти теж відьма? — посміхнувся бізнесмен.

— Припустімо, — зовсім незворушно відповіла Тетянка й наостанку лизнула палець іще раз. — А що, про мене ви теж усім розкажете? Друзям, сусідам?..

— Можу й розказати, — буркнув Іващенко.

Йому явно щось не подобалося в Тетянчиних словах. Мабуть, тон. Занадто легковажний, до того ж із виразним єхидством.

— Звісно, можете, — покірно погодилась Тетянка й одразу ж зміряла Іващенка глузливим поглядом. — Ви тільки заждіть хвильку, я зараз повернуся. — І відьмочка пірнула в двері будинку.

Буквально за хвилину вона з’явилася з купою старих газет, які витягла з коридорної шафи, куди їх складала Ірчина бабця. Тетянка кинула газети на столик, недбало перетрусила й вибрала аркуш:

— Отже, кажете, усі дізнаються, що ми з Іркою відьми, — замислено повторила вона. — Спалять, кажете. — Вона провела пальцем уздовж рядка газетних оголошень. — А що тут у нас? Ага, знахарка Марта зніме пристріт, наведе причину. Ось іще, матінка Пелагея, біла відьма. Ну, не в тому сенсі, що не негритянка, а в сенсі, що зла не робить. Маг Ібрагім — знавець чорної, білої та японської магій. Жовтої, мабуть. Ну, то про що ви зібралися розповідати, га, Володимире Георгійовичу? — поцікавилась Тетянка, миттю згадавши ім’я та по батькові бізнесмена.

— Оці всі, з газет — несправжні! — відчуваючи, що втрачає ґрунт під ногами, перейшов був Іващенко в наступ. — А ви на мітлах літаєте!

— Та невже? — вдавано здивувалась Тетянка. — Ану підіть, розкажіть комусь. Знаєте, що завтра ваші бізнес-партнери говоритимуть? — І, копіюючи чоловічий голос, вона пробасила: — «Чули, Іващенко дівчаток на мітлах бачив!» — «А хлопчаків із ріжками й вилами ще нема? Нічого, скоро й вони будуть».