Валентина Коляда - Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

— То ви потрапили у добрі гості — з дорогоцінними подарунками! Ну що ж, щиро дякую від імені усіх. Особисто я вставлю свій у старовинне кермове колесо, презентоване мені моїми друзями і теж знайдене на березі моря. Хай ці подарунки морського царя Землі та Дріоди співіснують разом. Вам ще й дали завдання просвітити землян щодо їхньої подальшої долі? Ну що ж, дуже почесна та відповідальна місія! І я думаю, що ви добре її виконаєте, бо ми вже насправді надто загрались і якщо не припинимо свою занадто активну діяльність по знищенню всього живого на планеті, це може дуже плачевно для нас закінчитись. Ми ж, як той «Титанік», на всіх парах несемось вперед, гадаючи, що нас неможливо потопити і що нам ніколи ніщо не загрожує. Але то дуже хибна думка, бо невідомо, коли і де очікує на нас і наш айсберг. Ми, так само, як і пасажири сумнозвісного лайнера, вважаємо, що знаходимось у цілковитій безпеці. А я кажу, що ми вже дійшли до краю у своїй зухвалості, думаючи, що людина — насправді цар природи! І може робити з нею все, що їй заманеться. Та вона дуже помиляється, бо саме людина — найслабша ланка цього ланцюжка і саме вона стане причиною катастрофи, що приведе до повної руйнації. Але сама Земля виживе, їй не вперше. І тому, дітки, вперед, несіть людям науку дріодців та дерзайте до нових пригод та подорожей.

Олександр, Тася та Роман вийшли надвір і посідали на лаву біля ґанку. Пірат теж влігся біля ніг. Слідом за ним прийшов віслючок і, підійшовши до Олександра, вологим язиком пройшовся по його руці. Той погладив тваринку по кумедній теплій мордочці і віслючок від задоволення запряв вухами та закрив очі.

У гіллі дерев тихо шелестів листям вітер, вгорі таємниче мерехтіли зорі. І десь там, серед них, знаходилась гостинна та привітна до нас, землян, планета Дріода.

У ногах голосно сопів сплячий Пірат. У всіх на серці було спокійно, як ніколи, бо добре знали, що їм потрібно робити і як рятувати чудову, лагідну та довірливу, як мале грайливе кошеня, планету Земля, що є нашою спільною мамою, яку треба шанувати, любити і жаліти, бо вона вже старенька і дуже потребує допомоги своїх дітей, онуків та правнуків. І ми обов’язково їй допоможемо і ніколи не залишимо у біді.

А у верхів’ях дерев вже шумів дощ. Великі живильні краплі били по траві, втомлених спекою, спраглих рослинах, пробиваючись до самого коріння, і Земля раділа, що Творець врешті змилувався над нею і послав благодатну вологу. А Тася, Олександр та Рома, підставивши обличчя теплому дощу, дякували всім, хто його дав, пообіцявши таки йти до людей та нести їм добру науку дріодських друзів. Хай Творець їм у тому допомагає та до наступних подорожей!