Валентина Коляда: Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

— Я думаю, їм буде добре разом, — сказала Заріна, розчісуючи на ніч своє довге блискуче шовковисте волосся та натираючи його шматком шовкової тканини аж до іскор.

— Я теж так думаю. І ще хочу тобі сказати ось що. Пам’ятаєш, я тобі розповідав, що після того, як померли мої батьки, мене виховував двоюрідний брат моєї матері. У нього на вихованні була ще одна сирота, зовсім маленька дівчинка — Джоанна, зараз їй близько вісімнадцяти. Вже навіть будучи королівським пажем, я старався не втрачати з дядьком зв’язок. І нещодавно, перед самою зустріччю з тобою, дядько передав мені лист, у якому повідомив, що Джоан все ще біля нього і поки що без пари. Так от, у мене виникла ідея взяти Джона та Хью з собою, коли поїду спочатку до короля, а потім відвідаю і дядька. Джона я познайомлю з Джоан, а Хью може собі підшукати пару серед королівських фрейлін, і якщо йому хтось сподобається і він захоче з нею одружитись, ми його відпустимо, правда?

— Правда. Кохання — то святе почуття, особливо якщо воно справжнє!

— А Джоан потрібен саме такий чоловік — чесний, добрий, відкритий та душевний, бо й вона така.

— А коли ж ти збираєшся їхати? — схвильовано запитала Заріна, ховаючи раптом ставші вологими очі.

— Вже, мабуть, скоро. На мене і так чекає сувора догана і вже, напевне, шукають. Просто ніхто не знає і навіть не здогадується, де я можу знаходитись. Я навіть дядькові не зізнався, щоб не зіпсувати наше весілля нежданими візитерами від короля, хоч я більш аніж упевнений, що він би не проговорився, та на всякий випадок перестрахувався. Але ти не хвилюйся, вже якось викручусь, я там на хорошому рахунку і таких лицарів надзвичайно цінують.

Чорноока красуня підійшла до ставного вродливого чоловіка та потонула в його обіймах. Тільки проміння нічного світила грало на їхньому темному волоссі. І ми точно знаємо, що у них, сера Джонатана з леді Віолою, все буде добре, як і у Хью та Джона з Джоан, бо Харольд та Заріна за цим прослідкують.

— Ромо, Тасю, вставайте. Прийшов час повертатись додому.

Діти разом відкрили очі і побачили перед собою Зіба та Заб, що схилились над ними, широко посміхаючись. Позаду доброзичливих дріодців, на злітному майданчику, який невідомо звідки тут узявся, як і все на Дріоді, що діти бачили за свою подорож, височів той самий зореліт, на якому вони прибули сюди.

— Вставайте, бо ще багато треба вам сказати, а часу залишилось обмаль.

Протираючи кулаками очі, брат з сестрою намагались не пропустити ані слова, нашорошивши вуха.

— Ну що, готові слухати?

Роман з Тасею дружно закивали головами, бо говорити вони не могли. Горло стис спазм, а непрохані сльози стояли в очах, готові ось-ось скотитись.

— Не треба, це ж не остання наша зустріч. Ви ще не раз відвідаєте Дріоду, а ми Землю, так що не встигнемо навіть скучити одні за одними. Скажу більше. У своїх снах ви будете переноситись сюди коли захочете, варто буде лише попросити про це звечора. І передайте землянам, що над Землею не можна збиткуватись, бо вона живий організм і її теж болить. Крім того, вона дає абсолютно все, що потрібно для життя. Творіть добро, обходьтеся з іншими справедливо, не ображайте слабших і пам’ятайте, що Творець — це і є любов. Все починається з любові, все, що ви бачите довкола, — створене тільки завдяки любові. А ненависть, злість та ворожнеча несуть лише розруху та смерть. Вчіться любити одне одного, пробачати, жаліти, старайтесь не завдавати ніколи і нікому болю. А тепер сідайте у цей зореліт і летіть на свою чудову планету і не ображайте її, бо вона не заслуговує на таке поводження з собою.

Діти, зі сльозами на очах, увійшли у зореліт, перед тим передавши Зібу лантух з коштовностями та майно, що користувались ним у подорожі.

— Візьміть з собою Террі та фургон. Я б не міг заснути сьогодні вночі, думаючи, як ми могли розлучити таких щирих друзів, як ваша собачка і наш віслючок. А тепер летіть. Зореліт сам повернеться на Дріоду.

Роман та Тася ліфтом піднялись нагору у свої колишні каюти і почали крізь ілюмінатори спостерігати за подальшими діями дріодців.

Раптом Пірат та Террі зникли з їхнього поля зору, а натомість засвітились монітори внутрішнього спостереження. На них було видно, як віслючок і песик пройшли всередину. Позаду них якоюсь силою був поданий фургон. Потім шлюзи закрились і зореліт знявся вгору, беручи курс на Сонячну систему.

Тасю ніби магнітом притягло до ілюмінатора. І вона побачила, що лицар підняв вгору обличчя і зробив їй знак рукою. «До побачення!» — прошепотіла дівчинка і сльози, що, врешті переповнили її очі, рясним дощем покотились по щоках.