Валентина Коляда: Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

У «сигарі» світилось лише кілька верхніх бійниць-ілюмінаторів. Жодного натяку на хоч якийсь вхід не було. Тася теж підійшла трохи ближче і зацікавлено почала розглядати мерехтливий апарат. Навіть Пірат, все ще стиха повискуючи, ліг на живіт і почав тихенько підповзати, але всім своїм виглядом давав зрозуміти, що у будь-яку мить готовий скочити на лапи та чкурнути геть.

Вже скоро, зовсім осмілівши, Роман підійшов до корабля впритул і злегка постукав по ньому пальцем. У відповідь не почулося жодного звуку. Хлопець обійшов апарат, що був у діаметрі близько п’ятнадцяти метрів, і задумався, з чого ж у нього обшивка? По кольору було щось схоже на срібло чи легку сталь, але по твердості не співпадало з версією хлопця. Швидше якийсь сплав. Тася ходила слідом за братом, намагаючись за ним сховатись. Пірат, нарешті переставши боятись, підповз на найкоротшу відстань від апарата і почав його обнюхувати.

— Чуєш, Тасю, а вони прибули зовсім недавно. Відчуваєш, який запах стоїть у повітрі? Я такого ще не нюхав скільки живу, — тихо промовив Рома, намагаючись вловити думку, що весь час від нього тікала.

— А ти пам’ятаєш, що було на цьому місці до того, як сюди спустилась ця дивовижна конструкція?

— Напевне, ліс. Але галявини не було точно.

— Слухай, Ромо, а як так вийшло, що ми не бачили, як вони приземлились? Адже були зовсім близько.

— Ми ж так захопились збиранням малини, що й не помічали нічого довкола себе.

Хлопець різко замовк і почав з тривогою прислухатись до свого тіла. Поміж ним та апаратом почали пробігати якісь чуттєві ейфорійні імпульси. Зробилось трохи лячно, але ще цікавіше. Потім Рома перевів погляд на Пірата і у нього відвисла щелепа. З собачої шерсті, що стояла сторчака, в усі боки летіли зеленкувато-блакитні іскри. Потім такі ж іскри посипались з Тасиного волосся.

— Господи! Прибульці ж дистанційно зчитують з нас потрібну їм інформацію! — закричав Рома.

Раптом корабель почав світитись дужче, а потім, просто навпроти них, відкрився шлюз і звідти до землі простяглись чудернацькі сходи. Вони ніби висіли в повітрі і були прозорі, як скло.

У Ромовій голові щось клацнуло і його ніби магнітом потягло до тих сходів. Ловлячи руками повітря, хлопець почав підніматись ними. Сходи виявились на диво міцними та твердими. Піднявшись на верхній майданчик, Рома повернувся і побачив, що слідом за ним йде Тася, несучи в руках малину, а за нею, мов прив'язаний, Пірат. Коли всі троє опинились в шлюзовій камері, сходи зникли, а сріблястий люк зачинився, не видавши жодного звуку.

Діти йшли вузьким коридором, по обидва боки якого було по кілька дверей. Попереду виднілись трохи ширші, що відразу ж гостинно розчинились, як тільки трійця біля них зупинилась, і знову зачинились, пропустивши дітей та собаку всередину, в маленьку кімнатку, яка виявилась ліфтом, що миттєво виніс їх нагору.

Коли за друзями зачинились і ці двері і вони, ступивши кілька кроків, безпорадно зупинились, намагаючись звикнути до ненав’язливої напівтемряви, пролунав тихий приємний голос:

— Ласкаво просимо на борт нашого зорельоту. Ми вас вже зачекались.

Ці слова, майже не відкриваючи мало схожого на людський, ледь помітного рота, промовила істота, що сиділа перед численними мерехтливими моніторами, на яких періодично змінювали один одного кадри добре знайомої і Роману, і Тасі, місцевості, та обличчя людей.

— Ви не втомились? Може чаю? — знову відкрила істота свого невидимого рота і її вузькі очі радісно зблиснули.

— Не відмовимось, — наважився щось вимовити і, заодно, перевірити чи у нього не зник голос, Роман.

Істота махнула рукою й інша така ж сама істота, тільки трохи менша, вкотила до приміщення невеличкий низький столик зі вже розлитим чаєм і тацею з тістечками.

— Пригощайтесь, будь ласка.

Роман хотів було спитати, звідки вони так добре знають українську мову, що так гарно та чисто на ній розмовляють, але не встиг. Його легенько штовхнула Тася.

Істота, напевне зрозумівши ситуацію, або й взагалі прочитавши думки дівчинки, усміхнулась по-своєму, ледь розтягши рот.

— Вам тут абсолютно нічого не загрожує. Повірте! Коли поп’єте чаю та відпочинете, я розповім вам, чому ви сюди потрапили, а також що з вами буде далі.

При останніх словах пришельця навіть у не надто боязкого Роми поза шкірою сипонув мороз.

— Сідай, Тасю, — нарешті спромігся видавити з себе хлопець після миттєвого ступору. — А Пірата можна пригостити? Ми поп’ємо чаю, а ви можете розповідати про все зараз, не відкладаючи надовго. Ми у лісі відпочивали, а не працювали, тому не надто стомились.