Валентина Коляда - Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

— Це неможливо! Назбирати стільки всього цікавого в одну невелику кімнату. І де ж ви все це дістали? — захоплено запитав підліток.

— Маю багато друзів. А ще прошу водіїв. Вони й привозять мені все, що можуть дістати.

Так розпочалась міцна дружба поміж двадцятирічними юнаками та тринадцятилітнім хлопцем. Вони разом мріяли побувати у незвіданих світах, на невідомих людству планетах, мандрувати близькими і далекими галактиками, досліджували таємниці Марсу, вірили в теорію Ломоносова, що на Венері існує атмосфера, а значить там може бути життя. Спостерігали за періодичністю спалахів на Сонці та їх впливом на Землю, цікавились усіма даними про відвідини рідної планети іншими цивілізаціями, в тому числі і пришельцями з сусідньої Венери, що, напевно, досить-таки часто наносять нам візити. Все, що можна було почерпнути з телебачення, радіо, газет та Інтернету, їм було відомо.

Але навіть цього було замало. Хотілось справжньої зустрічі з інопланетними друзями по розуму. Мріялось, хоча й трохи з острахом, дослідити їхній корабель — що служить за пальне, яку швидкість на годину, а, може, й секунду, фіксують їх прилади, як контактують з землянами…

Хлопці ще й тренувались, щоб, коли прийде час, бути готовими до міжпланетного перельоту. Вони бігали, підтягувались, до запаморочення крутились на каруселі, їздили у Кримські гори, щоб відчути, що воно таке, те зріджене повітря, уявляли себе у невагомості, а також не палили, не пили і, тим більше, не вживали наркотики.

До Романа часто приходила Тася, що проживала у сусідньому будинку і якій було цікавіше спілкуватись з розумним, начитаним, а також надзвичайно романтичним братом, аніж з обмеженими та плаксивими подругами, у яких на думці тільки одне загравання з хлопцями, виманювання у батьків грошей на розваги та розбірки між собою, що нерідко призводило до бійок, які вона на дух не переносила.

Дівчинка спочатку не звертала уваги на братові захоплення, а потім, коли вони разом приїхали до Максима і Тася побачила через потужний телескоп метеоритний дощ, її здивуванню та радості не було меж. Тася навіть якось згодилась поїхати з хлопцями за місто, але трохи тоді застудилась і надалі відмовлялась.

І от знову вона разом з братом приїхала у село, де спостереження за двійником Місяця увійшли у нову фазу.

Попоївши та помивши посуд, Тася вийшла на ґанок і по бачила Романа з собакою, які, сидячи рядочком, замріяно вдивлялись в блакитне безхмарне небо. Було після першої, сонце немилосердно пекло. Зморена спекою велика муха непорушно завмерла на лаві біля Пірата. Дощу не було вже понад місяць, і, щоб зберегти залишки вологи, листя позгорталось, а на деяких деревах обернулись ребром до денного світила.

— Ромо, йди візьми картуз, бо отримаєш сонячний удар, — гукнула дівчинка брата.

Той здригнувся та закліпав очима, ніби щойно прокинувшись. Потім, спроквола підвівся і пішов у хату надягти білого картуза, що презентував йому дідусь. Пірат з мухою залишились сидіти далі.

— От, лишенько, але й пече, — зітхаючи, зійшла сходами бабуся Надія. — Хоч би не нашкодило огіркам, бо стануть гіркі. Ходи, Тасю, наламаємо свіжого гілля та затінимо помідори і перець. Хоч би скоріше вечір та напоїти сердешних. Ромко, гайда з нами. Будеш носити гілля на грядки.

Хлопець, у картузі, що ледве тримався на його пишному волоссі, вибіг з хати і вони, втрьох, попрямували до жеботливого струмочка, який тік внизу широкого городу та був увесь зарослий вербами і ясенами.

— Давай, дівонько, висмикуй засохлі гілки, а ти, хлопче, не дрімай, ще встигнеш на свого горіха. Затіняй бідолах. Та старайся добре прикрити.

Наламавши великий оберемок, вони швидко затінили помідори і перець, які вже почали потроху достигати. Кущі виглядали ще досить гарно, хоч деякі нижні листочки пожовкли.

— Нічого, потерпіть трішки, через кілька годин дідусь Матвій влаштує вам душ, — втішала рослини добросердна Тася.

Вона вважала, що все, що є у природі — живе, і що його, так само, як і людей, болить. Воно плаче і сміється, тому дівчинка старалась ніяким чином нічого не образити та не завдати й крихти болю. Коли торік Роман хотів розворушити мурашник, щоб подивитись, як збудований дім працьовитих комах зсередини, вона ледь не побила хлопця палицею, якою він збирався влаштувати нещасним створінням Армагедон.

— Як же ти не розумієш! Їм також боляче і страшно. От якби прийшов велетень та засунув у твою квартиру чи дідусеву хату палицю, потрощив там усе і вигнав тебе з дому, тобі було б добре? Мовчиш? От мовчки і відійди від них.