Ілона Волинська: Ірка Хортиця — надніпрянська відьма

Ірка мимохіть глянула на текст. Сторінка ворухнулася, наче крило метелика, й Ірці здалося, що дивні літери, немов павучки, заметушилися по аркушеві. Вона тихо зойкнула, раптом відчувши, що зараз, ось-ось — і вона зрозуміє, дізнається, що ж там написано, — без літер, без слів.

— Понюхай, це прояснить думки, — прошелестів тихий голос над її головою й під Ірчиним носиком опинився пахучий жмуток трав.

Курильниця видихнула ароматну хмаринку просто їй у лице, згори напливав сизий димок від Радиної цигарки. Ірка судорожно зітхнула й… провалилася в темряву.

Товсте м’ясисте стебло жадібно тяглося до своєї здобичі. Ірка вдарила по ньому кулаком. Пругка м’якоть луснула, розбризкавши п’янкий запашний сік. Краплі, що розлетілися навсібіч, випалили дірки в пухкій землі. Яскраво-червона квітка завбільшки з Ірчину голову випустила їй у лице хвилю аромату — і несподівано вишкірилася рядами дрібних, проте гострих зубів. Запашні зелені зарості все наближалися, загрожуючи налягти, підім’яти під себе… Ірка хотіла тікати, але обліплені брудом кросівки зробилися неймовірно важкими.

Цієї миті, неначе з повітря, зринула висока постать у довгій сукні. Ірка побачила бездоганно рівну спину й строгий пучок сивого волосся. Жінка плавно повела рукою, і зелень, що продовжувала свій наступ, безсило обсипалася жмутками сухого сіна. Рятівниця обернулася, її губи ворухнулись:

— Підвал! Зазирни… — долинув до Ірки напрочуд тихий, ледь-ледь чутний шепіт. І яскраве світло миттю осліпило їй очі. Незабаром Ірка розплющила їх.

Вона лежала на тому-таки дивані в готельному номері. Високо над нею крізь каламутний серпанок виднілося лице Ради Сергіївни. Пухкі губи ворушились. Ірка напружилась, намагаючись зрозуміти, про що ж її запитують, і нарешті розчула:

— І часто ти отак непритомнієш?

Ірка заперечно похитала головою й одразу ж тихо застогнала. Скроні прошило болем.

— Раніше ніколи такого не було, — хриплувато видихнула вона.

У роті було сухо, як у пустелі, язик видавався наждаком. Рада глянула на неї з недовірою.

— Ану спробуй підвестися.

Схопивши Ірку під лікоть міцною рукою, вона підняла дівчинку з дивана. Кімната зробила довкола Ірки миттєвий кульбіт, але потім враз заспокоїлася. Дівчинка з подивом зрозуміла, що, хоч коліна в неї й тремтять, стояти вона все-таки може.

— М-гу, — вимовила Рада Сергіївна. — Неприємна подія. Ти, звісно, талановита дівчинка, але ця непритомність… — вона похитала головою. — Моя школа — не благодійний фонд, моя солоденька. Якщо ми вирішимо витратити на тебе свій час і гроші, то працювати доведеться вдень і вночі. А ти раз по раз непритомнієш…

— Але ж це зовсім не так! — запротестувала Ірка. — Зі мною таке вперше!

— Не знаю, не знаю, — знову похитала головою Рада Сергіївна. — Я повинна все обміркувати.

— Я вмію працювати!

— Усе, закрили тему, — урвала її жінка. — Я передзвоню тобі, щойно щось вирішу, — Рада легенько підштовхнула Ірку до дверей.

Сумно кивнувши, дівча рушило до виходу. Щось заперечувати було марно. Ірчин успіх обернувся на пшик.

— І будь така ласкава, по дорозі попроси портьє, нехай розбудить мене завтра близько шостої, — гукнула їй Рада.

Міцно тримаючись за перила, Ірка сповзла в хол. Їй було зле, але головне, діймала несправедливість. Адже зрозуміло, що вона знепритомніла від Радиних курильниць та трав! Не треба було совати їй під носа свої смердючі віники! А тепер виявляється — Ірка ще й винна. Аби помститися, Ірка хотіла була нічого не казати портьє — хай Рада проспить! Але потім передумала. Ще чого доброго вирішать, що Ірка забудькувата: мало того, що непритомніє, так ще й із пам’яттю проблеми. Дівчинка підійшла до стійки.

Той самий молодик уважно глянув на неї, кивнув і записав Радине прохання в журнал.

Ірка вийшла. Надворі сутеніло.

Бабуся, яка зустрічала її біля воріт, уже відкрила була рота, збираючись влаштувати скандал, але придивилася до блідого Ірчиного обличчя, негайно вклала онуку в ліжечко. Перегодом вона з’явилася з чашкою гарячого чаю й великою жменею трохи пом’ятих шоколадних цукерок на тарілочці. Цукерки були тверді, майже дерев’яні — схоже, вони довго пролежали в бабусиному потайничку. Але Ірка заходилася завзято їх гризти, а бабуся, засумувавши, сиділа на ліжку біля її ніг. Потім вона забрала порожню чашку й пробурмотіла:

— Хай їй грець, тій школі. Подумаєш! Може, і харашо, шо не вийшло. Поїхала б бозна-куди. Ти там сама, я тут сама — хіба так можна? — схилившись, бабуся притулилася сухими губами до Ірчиного волосся, але швидко відсахнулася, немовби засоромившись власної ніжності, і коротко кинула: — Спи давай!