Люк Бессон - Артур і мініпути

— Ну що, кльовочув? Влаштовуєш забаву, а давніх друзів не запрошуєш? — жартівливо запитує Темрякос, забавляючись ножиком.

— Та що ви! Тут так собі! — вимучує усмішку кльовочувак, а в самого вже й коліна дрижать. — Невеличка вечірка для нових гостей…

— Нових гостей? — вдаючи здивування, перепитує Темрякос. — І хто ж вони — ці гості? Покажи їх мені!

Осмати розступаються і стають по боках танцмайданчика, посеред якого притислися одне до одного наші герої.

Важкими кроками Темрякос наближається до них. Побачивши Селенію, він задоволено шкірить зуби.

— Принцеса Селенія! Оце так сюрприз! — вигукує він. — А повідайте нам, принцесо, що поробляє така благородна особа в такому невідповідному місці й у такий невідповідний час?

— Ми… — розгублено лепече Селенія, — прийшли трохи потанцювати…

— Тоді все гаразд! — ловить її на слові Темрякос. — Потанцюймо!

І владно клацає пальцями, як кастаньєтами. Один із осматів підштовхує головку програвана, голка опускається, звучить мінорна мелодія.

Вклонившись нарочито чемно принцесі, Темрякос, вдаючи галантного кавалера, простягає їй лапу.

— Я швидше помру, але не піду з вами до танцю, Темрякосе! — відповідає Селенія, усвідомлюючи, що таким чином натискує кнопки запуску атомної бомби.

Налякані осмати про всяк випадок відступають на кілька кроків. Усі знають, що будь-яке намагання публічно принизити Темрякоса завжди закінчується великим руйнуванням. Принц повільно підіймає голову і на його обличчі з'являється зміїна посмішка.

— Що ж, ваше слово для мене закон! — промовляє він, беручи свій страшний меч. — Зараз ти танцюватимеш із вічністю!

І Темрякос підносить угору меча, щоб порубати принцесу на шматки.

— А що скаже твій батько? — відчайдушно вигукує Селенія.

Комахоподібна істота завмирає з піднятим мечем. А принцеса не вмовкає:

— Що скаже твій батько, Жахливий У, коли ти повідомиш, що убив принцесу, з якою він хоче одружитися? Саме ту принцесу, яка одна може подарувати йому жадану владу над усіма континентами? Адже він прагне панувати в усьому всесвіті мініпутів!

Селенія обрала правильну тактику. Який би не був тупий син У, слово «влада» спонукає його подумати.

— Гадаєш, він тобі подякує? — продовжує Селенія, доки Темрякос не отямився. — А раптом він накаже спалити тебе в сиропі смерті, як усіх інших своїх синів?

Лави осматів захвилювалися. Селенія таки повернула на своє! Темрякос опускає меча.

— Твоя правда, Селеніє. Я вдячний тобі за пораду, — промовляє він. — Звісно, яка користь від тебе мертвої… А ось жива…

І він посміхається так мерзенно, що всі розуміють: принц темряви має підлий план. Хитрий Макс угадав його думки.

— Гей, господарю! Гей, Лайтмене! Час зачиняти клуб!

Тямущий ді-джей повільно відступає до дверей, що ведуть у службову комірку. За ним задкує і господар.

— Заберіть їх! — гаркає Темрякос, вказуючи лапою на наших героїв. І три десятки ос-матів кидають виконувати наказ.

Дивлячись на ворожий натовп, Артур відчуває себе спортсменом-серфінгістом перед наближенням цунамі.

— Нам би зараз хоч трішки якогось дива, навіть найпростішого, — зітхає хлопчик.

— Ми загинемо за справедливість! — по-королівськи патетично промовляє принцеса. Певно, вона й справді готова померти і хоче покинути цей світ, як і належить персонам її рангу.

Виставивши уперед могутній меч, вона войовниче вигукує. Цим хоче додати собі сили та впевненості.

Від її вигуку гасне світло. Хоча, певно, його вимкнув Лайтмен. Непроглядна темрява породжує паніку. Чути лише скрегіт заліза, гупання чобіт, клацання зубів та хруст-кіт кінцівок.

— Хапай! Та ось же вони! Я його тримаю! Та це не він! Це я! Пусти мене, дурню! Ой, пробачте, шефе! Ой! Хто мене вкусив?

Макс запалює сірника і з неприхованим задоволенням затягується величезною сигаретою. Цей кавардак його забавляє. У крихітному колі рудого світла від сигари видно Темрякоса, точніше, його тінь. Принц лихий, як дідько. І навіть морок не може приховувати його люту фізіономію.

— Що тут діється? — гнівним голосом, що зривається на вереск, запитує він.

— Десята година. Заклад зачинено.

— Що? — скрегоче зубами Темрякос. — Тепер тут зачиняють о десятій?

— Я виконую ваш припис, пане, — покірно відповідає господар, виринувши з мороку.

Темрякос зі злості ніяк не може знайти потрібних слів.

— Сьогодні зробити виняток!!!

Наказ звучить так голосно, що в багатьох лопаються барабанні перетинки.