Люк Бессон - Артур і мініпути

— Перед особливо важливим завданням треба добре розслабитися і відпочити! Ще всім по Джеку! Для бадьорості! Я пригощаю! — пропонує кльовочувак на радість Барахлюшу.

Доки все той же рахітичний комар наповнює склянки, Макс біжить до диск-жокея, що прилаштувався біля важеля головки звукознімача.

— Лайтмен! Ану, запускай свою штуковину! — наказує йому кльовочувак.

Лайтмен розштовхує двох розтріпаних кльовочуваків, що хропуть біля стінки про-гравача.

— Гей, хлопчики! Настав час розважити наших клієнтів!

Чуваки розплющують очі, поволі підводяться і потягуються так, ніби їхні тіла — з киселю. Перевалюючись з ноги на ногу, вони підходять до великої електричної батарейки і котять її до батарейкоприймача. Як тільки батарейка стає на місце, танцювальний майданчик заливає яскраве світло і вініловий диск починає крутитися. Лайтмен штовхає голку звукознімача, аж доки вона зупиняється на його улюбленій пісні. При перших же акордах стає зрозуміло, що диск-жокей полюбляє сучасну музику.

Макс повертається до Селенії і намагається виглядати джентльменом.

— Потанцюймо? — чемно пропонує він. Селенія усміхається, Артурові ж не до сміху.

— У нас попереду довга путь, Селеніє! — поривається переконати він дівчину. — Тобі треба відпочити!

Артурові й самому дивно, що він ревнує примхливу принцесу до чувака який невідь-звідки взявся!

— Нічого. Ще відпочину! — відповідає Селенія і йде до танцю. Їй не танцювати хочеться, а розізлити Артура.

Як тільки Макс і Селенія починають танцювати, швидка мелодія змінюється повільною.

— Бюше! Та зроби щось! — умовляє приятеля Артур. — А раптом він викраде її?

Замість відповіді Барахлюш з бульканням випиває свою склянку Вогняного Джека.

— А що я вдію! — розводить руками юний принц. — Що мені їх усіх — перестріляти? — пропонує він, витягнувши вперед руки, ніби тримає автомата. — Через два дні їй виповниться тисячу років. Вона вже доросла дівчинка!

Артур дуже розлючений, але… Барахлюш тим часом вивчає кльовочуваків, що натовпом стоять біля барної стійки. Несподівано він помічає, що в одного відвідувача на поясі висить такий самий ніж, як був у нього. І навіть не такий самий, а той самий!

— Ось він — мій ножик! — схоплюється Барахлюш. — Зараз я скажу йому кілька теплих слів!

Рішуче відсунувши стільця, принц робить крок уперед, потім розвертається, опо-рожняє склянку сестри і занадто упевненою ходою прямує до барної стійки.

Артур лишається сам. Йому гірко й важко на серці. Зненацька приходить несподіване рішення: він хапає склянку і одним духом випиває її. Саме так дорослі допомагають собі забути зраду. В кіно…

Макс намагається щось вивідати в Селенії, однак усі його старання марні. Селенія не відводить погляду від столика, за яким залишилися хлопчики. Вона бачить, що довела Артура до шаленства, і відчуває справжнє задоволення. Що ж, усі жінки однакові: їм так важко догодити.

— Принцесі особливо складно назвати свого обранця, — розмірковує вголос Макс. — Ніколи не вгадаєш, кого тобі підсунуть. Вам, певно, потрібна допомога…

— І саме ви пропонуєте її? Ви дуже шляхетні… Але я можу обійтись, — усміхається принцеса, — її розважають упадання кошлатого одоробла.

— Я люблю допомагати ближнім. Бути завжди напоготові і відгукуватися на прохання. У мене багатий досвід: я допомагаю усім п'ятьом своїм дружинам.

— Ви маєте аж п'ять дружин? — дивується Селенія. — А коли ж ви встигаєте їм допомагати?

— А мені подобається працювати! — збуджено заявляє кльовочувак. — Можу працювати вдень і вночі цілий тиждень. Я ніколи не стомлююсь!

Сумний Артур сидить за столом і спостерігає, як Селенія кокетує з диким тубільцем.

— Ну й що? — буркотливо промовляє він, ледве повертаючи важкого язика. — Дівчисько, та й усе! І, до речі, навіть не дівчисько — їй ось-ось буде тисяча років! І на біса мені така стара панна?!

Напроти нього сідає осмат-вербувальник і загороджує своєю спиною танцмайданчик.

— Чого це такий класний хлопець сидить з порожньою склянкою? — звертається до Артура осмат з посмішкою коцура, що примітив необачну мишу.

— А… гик… гик… як… гик… Її наповнити… гик… гик… вона не буде порожня! — затинаючись, відповідає хлопчик.

Осмат знову посміхається — цей тип від нього не втече.

— Ого! Та ти ж дуже мудрий! — улещує він. — Значить, ми з тобою домовимося!

І, схопивши клешнею склянку Артура, гукає до офіціанта: