Люк Бессон - Артур і війна двох світів

З труби виривається шиплячий струмінь води, здатен конкурувати з великим Версальським фонтаном. Фонтан на кухні — річ не зовсім практична. Утерши обличчя, Роза вжахнулася влаштованої власноруч повені і кинулася під раковину, щоб узяти відро. Поспішаючи, вона скинула на підлогу пляшку з розчинником, яку хтось не закрив, і рідина, ніби тільки того й чекала, вмить розлилася по всій підлозі.

Тим часом Роза поставила відро так, щоб струмінь води потрапляв просто в нього. Це мудре рішення, але воно ліквідовує проблему всього на найближчі п'ятнадцять секунд. Бо не треба бути випускником політехніки, щоб додуматися, як швидко відро наповниться.

Роза кружляла кухнею, шукаючи нове рішення. Відчинивши дверцята шафи, вона завмерла перед банкою з помідорами, та швидко скумекала, що ця банка їй тепер ні до чого. Вона заохотилася хаотично відчиняти всі поспіль дверцята. Її рухи, позбавлені будь-якого сенсу, призводять до логічного завершення: катастрофа наближається. Роза зачепила змішувач, який забула вимкнути з розетки. Змішувач упав на підлогу, розбився. Із нього вилетів цілий сніп іскор, іскри застрибали по слизькій та ще й піддатливій вогню, підлозі, розчинник спалахнув — і ось уже вогняне море запінилося, загрожуючи стінам. А Роза, схопившись за голову, ще швидше описує кола. Це ж вона не встигне зготувати гостям лимонаду!

Зненацька їй устрілила в голову геніальна ідея: Роза знайшла куди вилити переповнене відро. Схопивши його в руки, вона хлюпає на підлогу. І ось уже не вогняне море, а справжні хвилі у неї під ногами, а на їхніх гребенях де-не-де ліниво спалахують згасаючі вогники.

Роза гордо ставить відро знову під струмінь гейзера. Зазвичай вона завжди викликає пожежників, але поки ті їдуть, все встигає згоріти, і, звісно, тоді ні гасити, ні рятувати нема чого. І її гордість можна зрозуміти: вона сама врятувала кухню від пожежі!

Тепер кухні загрожувала повінь — і це було легко передбачити. Відро знову наповнилося. Роза розгубилася. Після школи вона жодного разу не розв'язувала такої задачі. Та й у школі не дуже тямила про дві сполучені ємності, одна з яких наполовину порожня, а друга — наполовину наповнена. Для неї місце води — завжди в крані: покрутиш кран — ось і вода.

— А все решта — китайська грамота! — часто промовляла вона, припиняючи можливі дискусії.

Коли щось ламається в автомобілі, на Розу теж нема чого сподіватися. Бо перш ніж зазирнути до двигуна, їй треба знайти кнопку, щоб відкрити капот. А ця місія їй не під силу. Автомобіль і принцип його руху лишилися для Рози таємницею за сімома замками. Вона навіть не наважилася спитати у чоловіка, де міститься славнозвісний «полум'яний мотор». Коли чоловік відчиняв багажника, щоб вона туди поклала речі, там ніякого мотора не було. Зате лежало запасне колесо. І тепер вона подивовувалася, чому в багажнику лежить п'яте колесо, абсолютно, на її думку, без потреби, бо ж воно… не обертається!

Та все це може зачекати: відро знову наповнилося, і треба або діяти, або кликати на допомогу. І Роза взялася набирати в легені повітря — вона обрала другий варіант.

Його жертвою став Арчибальд: Роза закричала йому просто у вухо. Вона це зробила не хотячи, бо коли їй доводиться кричати, вона заплющує очі, особливо коли кличе на допомогу. В цю мить і зайшов на кухню Арчибальд.

— Я знаю, що вже не юнак, та ще не зовсім оглух! — промовив шанований дідусь, штрикаючи пальцем у вухо.

Пробурмотівши вибачення, Роза намагалася якось склеїти слова і пояснити, що ж все-таки сталося. Та Арчибальдові пояснення не потрібні — він і так усе зрозумів. Дідусь пірнув під раковину, перекрив вентиль на основній трубі, і гейзер зразу ж припинив виверження через брак тиску. Арчибальд дістав із раковини зірваний кран і прикрутив його на місце. Потім вилив у раковину відро води, а опісля відкрив вентиль і відрегулював напір води.

Вона потекла швидким приємним струменем. Арчибальд зробив усе швидше, ніж ми про це розповіли…

Спостерігаючи за рухами Арчибальда, Роза аж рота забула закрити. Уміння рідного батька її завжди дивувало. Як йому вдається так добре діяти руками? Потім Роза поглянула на свої руки і сама себе спитала, чого вони слухаються її через раз…

До кухні увійшла Маргарита. Вона зовсім без настрою. Ледве їй вдалося заснути, як метушня на кухні розбудила. І тепер бабуся скептично оглянула підлогу, обгорілу і затоплену одночасно, а потім подивилася на доньку. Її не стільки здивував безлад, що панував на кухні, як те, що така маленька і тендітна з вигляду жіночка, її донька Роза, може стільки заподіяти лиха.