Люк Бессон - Артур і війна двох світів

Та коли вона про це спитала, відповідь здивувала її ще більше.

— Я… я хотіла приготувати лимонад! — пояснила донька.

Маргарита поглянула на неї з таким подивом, що, напевно, нам знову доведеться ужити вислів «як баран на нові ворота». Бо Роза й справді являє собою нерозгадану загадку — це ніби секрет єгипетських пірамід чи таємниці Тунгуського метеориту.

Бабуся, зітхаючи, відчиняє холодильник, дістає звідти кришталевий графин, наповнений лимонадом, і показує його Розі.

— Якщо ти хотіла лимонаду, треба було зазирнути в холодильник! — промовила бабуся, намагаючись щосили не зірватися і не насварити доньку. — Тоді хоча б не порізалася!

— Порізалася? — здивовано вигукнула Роза.

Вона зиркнула на сукню і помітила, що серед розкиданих по полю маргариток розквітла невідома раніш квітка. Роза перевела очі на свій палець і побачила, що на його кінчику точиться кров із невеличкої подряпинки, що її дістала, певно, під час операції «Лимон»…

Побачивши кров, Роза завмерла. Рот її широко відкрився, очі закотилися, ноги підігнулися, і, як викинута з ванни губка, вона впала на підлогу. Висновок: навіть розрізаючи лимона можна знепритомніти.

Нарешті всі неприємності минули. Роза твердо стала на ноги і тримає палець під струменем води, щоб стишити біль і очистити рану. Кухня аж вилискує чистотою. Це добра фея Маргарита вмить усе вичистила і прибрала. Роза печально зітхнула, ніби біля раковини стоїть не вона, а сумний старий собака.

— І це ж скажуть, що я навіть лимонаду не вмію зготувати! — прошепотіла вона.

А Маргаритин лимонад припав усім до смаку — графин майже спорожнів. Мартен витирає спітніле чоло носовичком і відсовує склянку.

— Справді, дуже смачно! — усміхаючись, сказав він, звертаючись до бабусі, яка полюбляла компліменти.

Зважаючи на вираз обличчя Франсуа-Армана, він ще не отямився: фізіономія у нього така, ніби він побачив свою смерть. Рука судомно стискає склянку, а погляд цілком утопився в лимонаді.

— Випий ковточок, мій хлопчику! Тобі полегшає! — лагідно сказав Арчибальд, піднімаючи Арманову руку і допомагаючи йому донести склянку до рота.

Та Арман перебуває в ступорі, навіть його внутрішні органи працювали впівсили, і перший же ковток лимонаду потрапив не в те горло. Арчибальд поплескав його по спині — не допомогло. Тоді дідусь був змушений встати і дати доброго буханця. Такого сильного, що в Армана вилетіла із зуба пломба. Шматочок металу описав траєкторію і впав у Мартенову склянку, поки той спостерігав за маніпуляціями Арчибальда.

Арман перестав кашляти, та ще не втямив, що випала пломба. Про це йому міг би сказати Мартен і навіть додати, що пломба знайшлася, але ж для такого повідомлення потрібно мати далеко не полісменську делікатність, особливо в тих випадках, коли навколо повно публіки. До того ж ніхто нічого не зауважив, і Мартен — єдиний свідок втрати пломби.

— Ще трішки лимонаду? — у відповідь на комплімент ввічливо запропонувала Маргарита Мартенові.

Офіцер потрапив на слизьке. Утопити пломбу в лимонаді — не дуже добра ідея, але образити Маргариту відмовою… Та ще зразу ж після свого компліменту… І все ж Мартен вирішив урятувати пломбу.

— Ні! Дякую! — відповів він якнайшанобливіше.

Насправді ж просто не міг пити із склянки, на дні якої лежить брудна непродезинфікована пломба!

Маргарита прихильно усміхнулася і незважаючи на протести, вилила до його склянки залишки лимонаду. Полісмен розгубився: він не знає, як йому діяти, а для представника закону незнання межує зі службовим злочином.

— Ви занадто делікатні, Мартене! Зізнайтеся: ви боїтеся, що іншим нічого не лишиться? — з усмішкою спитала бабуся.

— Т-т-т-а-а-к! Саме так! — промимрив нещасливець, із жахом позираючи на свою повну склянку.

— Не турбуйтеся! Пийте спокійно — я зараз іще приготую! — заявила Маргарита і пішла до кухні.

Мартен покрадьки зазирнув у склянку. Йому здалося, що там на дні єхидно посміхається Арманова пломба.

— На здоров'я! — сказав Арчибальд, піднімаючи свою склянку, щоб цокнутися з Мартеном.

Мартенові ніби хтось за комір жару сипонув — на чолі виступив піт. Піднявши склянку, він цокнувся із Арчибальдом. Дідусь ковтнув напій і задоволено зауважив:

— І справді, чудовий лимонад! У ньому безліч вітамінів! Пийте ж! Дуже корисно для здоров'я!

А Мартенові найдужче хотілося б зробитися кроликом і зникнути у фокусниновому капелюсі. Криво посміхаючись, він тримав склянку, приречено очікуючи, коли ж йому в голову прийде рятівна думка. Та вона десь забарилася, а Арчибальд з ентузіазмом поглядав на нього. Полісмен відчув себе у пастці, що, погодьтеся, незвично, адже це він заганяє злочинців у пастки, а не сідає на їхнє місце… Мартен підніс склянку до губ і, намагаючись приховати гидливість, скривився ще дужче. Ледве вмочивши губи, він швидко ставить склянку на стіл і вдає, ніби добре ковтнув того напою.