Люк Бессон - Артур і заборонене місто

— Я не маю часу на забавки, Альфреде! — стурбовано промовляє Артур.

Схопивши м'ячика, він розмахується, щоб пошпурити його якомога далі. Якщо його закинути, пес зрозуміє, що грі прийшов кінець.

Мино підходить до одного із вартових, що охороняють піраміду. Легким кашлем, він повідомляє про свою присутність і ввічливо запитує:

— Перепрошую за турботу! Чи не могли б ви поглянути, котра година? Я зблизька погано бачу.

Більшість осматів позбавлені і розуму, і кмітливості. Та кротеняті пощастило: він натрапив на осмата, який бодай чує. Вислухавши прохання Мино, вартовий нахиляється і дивиться на браслет з годинником.

— Не вмію читати! — гаркає він замість відповіді. Ото вже недоумок!

— О! Що ж, тим гірше, та нічого страшного, — розчаровано відходить від нього кротеня.

— Ну, Мино, що ти там застряг! Рухайся! — подумки підганяє кротеня Артур, розуміючи, що воно все одно не чує його.

Весело вимахуючи хвостом, Альфред приносить господареві м'яча. Він ніяк не може зрозуміти, що за трагедія ось-ось станеться, якщо хлопчик не знайде скарбу. Для пса найголовніше — м'ячик, і йому хочеться побавитися ним із господарем.

Щоб позбутися вірного пса бодай на кілька хвилин, Артур знову хапає м'яча і щосили кидає в інший бік саду. Так він завжди чинить, коли обмаль часу. Та руки стомилися, а тут ще й вітерець заважає. М'ячик міняє траєкторію, летить до будинку і, розбивши вікно, падає у вітальні.

Давидо схоплюється від несподіванки, перекидає філіжанку з кавою на свій розкішний жовтавий костюм. Кава міцна, без молока, тож пляма різко контрастує з кольором його вихідного вбрання. Давидо випльовує масу слів, звісно, малоприємних, але зрозуміти їх ніхто не може — дефект дикції.

Бабусенька поспішає до нього із серветкою в руках, а дідусь, відвернувшись намагається не розреготатися.

— О! Як шкода! Але ж, зрозумійте, діти…

Вихопивши із бабусиних рук серветку, Давидо сам промокає пляму.

— Ні, дякувати Богові, не розумію і не хочу розуміти! — цідить він крізь зуби.

— Ох, ці дітиська! — тішиться Арчибальд. — Дитинка — як вівця Божа, вона вселяє у вас життя! Будьте певні, без дітей нам би було значно гірше! Ось мене, наприклад, дитина врятувала від загибелі! — вигукує дідусь. Але тільки він і розуміє сказане.

— Лишіть у спокої овець і повернімося до наших баранів, — пропонує Давидо, підсовуючи Арчибальдові папери, щоб той підписав.

— Аякже! — відповідає дідусь, розглядаючи документи.

Йому треба за будь-яку ціну затримати вирішальну розмову.

— Дозвольте я спочатку пригощу вас кавою! — пропонує він і, не слухаючи, що відповість Давидо, встає і виходить на кухню.

— Та не треба, не турбуйтеся! — услід йому чути благання Давидо, однак дідусь вдає, що він глухий.

— Я приготую для вас каву, яку мені привезли із Центральної Африки. Сподіваюсь, вона вам смакуватиме! — каже Арчибальд, готуючи ароматний напій.

Військо Упиря торжествує. Над ним простяг свої рукоклешні Жахливий У.

— Мої вірні воїни! — починає він промову, дочекавшись, поки стихнуть вітальні вигуки.

Умить на майдані стає тихо. У мертвій тиші осмати благоговійно слухають промову свого вождя, упиваються нею, як божественним нектаром.

— Настає славний час! — вигукує У таким замогильним голосом, що кров застигає в жилах, а по спинах метаються табуни холодних стоногих мурашок. Відлуння так далеко розносить слова У, що їх почують усі, кого вони стосуються.

Після кожної фрази осмати захоплено кричать. Та ніхто не знає, чи вони розуміють, що промовляє до них повелитель, чи просто виконують вказівку, написану на табличці, яку час від часу їм показує Темрякос із-за спини Жахливого У. Але ж більшість із них не вміє читати… Та навіть і грамотні осмати неспроможні подолати таке довге слово, як «оплески», тому про всяк випадок при кожній появі таблички дико ревуть.

Упир знову чекає на тишу, а потім продовжує:

— Я обіцяю вам багатство і владу, велич і вічність!

Осмати, не втямивши, що там наобіцяв їхній повелитель, знову захоплено кричать. І тільки Темрякос здогадується, що Жахливий У — безсовісний дворушник, бо ні багатства, а тим паче влади, величі і вічності він нікому не вділить.

— Незабаром ми вирушимо завойовувати нові землі, і там ви знайдете все, що я вам обіцяв! — додає він, і його слова викликають цілий шквал захвату.

Тепер усі — і осмати, і комарі — розуміють, що йдеться про грабіжницький напад, а вони ж усі й створені тільки для війни, тому військо Жахливого У дружно реве і тріпоче крильми від захвату.