Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

— Станковий гранатомет, — упізнав Ріно.

— Це погано? — блимнув виряченими очима Тимур.

— Можеш почекати і дізнаєшся.

Ріно, Тимур і Лаура влетіли до зали паспортного контролю. На щастя, біля будок черг не було. Налякані вибухами митники, не поставивши жодного штампа в паспортах, пропустили їх до транзитної зони. Співробітники безпеки аеропорту також практично не обшукували їх.

На електронному табло, що висіло за металошукачами, навпроти рейсу LA359 висвітилося червоним «boarding [65] Посадка (англ.). ». За метр від апаратів, що сканували ручну поклажу, Лауру та чоловіків зустріла дівчина в уніформі працівниці аеропорту. Її обличчя було землистим від переляку, м’язи на широких вилицях напруженими, але загалом вона непогано трималася.

— Який рейс? — швидко запитала еквадорка.

— До Сантьяго, — відказала Лаура.

— Ось там, дев’ятий гейт, — дівчина промовистими жестами підганяла їх. — Не баріться, — раптом еквадорка усвідомила, що її слова не справили належного враження, і поквапила ще раз, вібруючо-благальним голосом: — Швидше, швидше! Усім лайнерам наказано негайно відчалювати від рукавів. Вас ніхто не чекатиме.

Цього разу Лаура, Ріно та Тимур усе зрозуміли і, не подякувавши, щодуху припустили до дев’ятого гейту. Біля duty free магазинів вони наздогнали сім’ю — опасистого та лисого чоловіка, схоже, місцевого, принаймні точно не європейця чи американця; чорняву жінку з довгим волоссям і пальцями, всіяними золотими перснями; та двох дітей років десяти, — яка також панічно шукала свій літак. Усі разом вони промчали висувним рукавом і заскочили до салону «Boeing 767» за лічені секунди до того, як стюардеси зачинили двері. Вже в літаку виявили, що лисуватий еквадорець і його родина мали квитки до Ліми, однак командир екіпажу навідріз відмовлявся зупиняти літак, щоб їх висадити. Насправді сім’ї несказанно пощастило, що вона потрапила не в той «Boeing». «Boeing 767» авіакомпанії «LAN Chile» стояв під самим терміналом, приклеївшись до висувного рукава, а не на стоянці посеред летовища, як, наприклад, додатковий лайнер до Ліми, що мав би вилетіти о 9:10. Жоден із літаків, які знаходилися на летовищі, а не під терміналом, того дня так і не здійнявся в небо. До них не встигли довезти пасажирів.

Рейс LA359 до Сантьяго-де-Чилі став передостаннім, що вилетів з аеропорту Ґуаякіля. Відразу після нього, не чекаючи, доки розсмокчуться розбурхані зльотом 767-го турбулентні вихори, у повітря піднявся рейс компанії «Avianca» до Боготи. О 9:15 аеропорт Хосе Хоакіна де Ольмедо закрили, усі вильоти було скасовано, а літаки, що мали приземлитися, скерували до Кіто. Поки «Boeing 767» набирав висоту, з авіабази Елоя Альфаро, що на півночі провінції Манабн, до аеропорту Ґуаякіля підоспіли вісім штурмовиків «A-37 Dragonfly» 23-го бойового крила еквадорських ВПС, які перетворили на сільськогосподарські угіддя усі під’їзди та підходи до аеропорту. Разом з усіма, хто на цих підходах знаходився. Приклеївшись носом до ілюмінатора, Тимур спостерігав, як броньовані штурмовики кружляють довкола будівлі аеропорту. Спочатку він сприйняв «A-37» за невеликі приватні літаки, які налетіли невідомо звідки (такими вони були крихітними), і тільки через хвилину збагнув, що після кожного крутого та прямолінійного зниження і прольоту цих «приватних літаків» над терміналом на площі перед аеропортом розквітають багряно-червоні бутони вибухів.

— Як думаєш, федерали стежили за нами? — зненацька озвалася Лаура.

— Що? — Тимур відліпився від ілюмінатора.

— Гадаєш, вони знають, що ми летимо до Антофагасти?

Далеко внизу під їхнім лайнером бетонні скалки та шрапнель різали на шматки тепле повітря. Ріно Ґроббелаар, не повертаючись до Лаури, саркастично гмикнув:

— А то ми, бляха, непомітно звалили з Ґуаякіля.

Під час бойового зіткнення біля аеропорту Хосе Хоакіна де Ольмедо пасажири, які чекали в черзі, щоб пройти контрольний пункт і потрапити до зали відправлень, опинилися під перехресним вогнем. Еквадорські військові, які впродовж перших хвилин не розуміли, звідки по них ведуть вогонь, гатили в усе, що рухалося. А «сутінковим» було начхати, у кого стріляти. У результаті в кривавому місиві перед аеропортом загинули 244 людини, більше половини з яких — іноземці. Найцікавіше, що ніхто із солдатів біля аеропорту не постраждав: танки й укріплення захистили бійців від безладного вогню нападників. Утім, це якщо не враховувати тих військових, що полягли на блокпостах. Разом із ними протягом 21 січня у фінансовій столиці Еквадору загинуло більше ніж 310 людей.