Тесс Ґеррітсен - Двійник

Ріццолі повернулась, глянути, на що ж він так дивиться, й одразу зрозуміла, що привернуло його увагу. До лабораторії щойно ввійшла Мора Айлс із конвертом, повним рентгенівських знімків. Вона підійшла до негатоскопа, прикріпила знімки до нього й увімкнула одну лампу. Поки жінка розглядала знімки розтрощених кісток кінцівки, вона не знала, що на неї теж дивляться. Що три пари очей витріщаються на неї через вікно.

– Хто це? – пробелькотів Баллард.

– Це один із наших експертів, – відповів Брістол. – Доктор Мора Айлс.

– Їхня схожість лякає, правда ж? – завважила Ріццолі.

Баллард шоковано похитав головою.

– Я на мить подумав…

– Як і всі ми, коли вперше побачили жертву.

Мора в сусідній кімнаті поклала знімки назад до конверта й вийшла з лабораторії, так і не дізнавшись, що за нею спостерігали. «Як це просто – переслідувати когось, – подумала Ріццолі. – Немає ніякого шостого чуття, яке казало б нам, коли на нас хтось дивиться. Ми не відчуваємо погляду на своїй спині, тільки коли він робить крок, розуміємо, що він там був».

Вона розвернулася до Балларда.

– Гаразд, ви побачили Анну Джессоп. Підтвердили, що знали її. Тепер розкажіть нам, ким вона була насправді.

Із задоволенням за кермом. Так говорилося в рекламі, так говорив Двейн, тільки от Метті Первіс нині кермувала цим автомобілем по Вест Сентрал-стрит без задоволення, зморгуючи сльози і думаючи: «Ти маєш бути на місці. Будь ласка, Двейне, будь там». Але вона не знала, чи це справдиться. Вона тепер стільки всього не знала про свого чоловіка, наче його місце зайняв якийсь чужинець, що майже не звертав на неї уваги. Навіть майже не дивився на неї. «Я хочу повернути чоловіка. Але навіть не знаю, чи втратила його» .

Попереду замайоріла вивіска «ПЕРВІС БМВ», Метті звернула на стоянку, проїхала повз ряд блискучих автівок, що мали дарувати задоволення за кермом, і помітила авто Двейна, припарковане біля входу до виставкового залу.

Поставила машину поряд із ним і вимкнула двигун. Хвильку посиділа, глибоко дихаючи: очищувальне дихання, як учили на заняттях за методикою Ламейз. На тих заняттях, на які Двейн припинив ходити місяць тому, бо вирішив, що це марнування часу. «Ти ж будеш народжувати, а не я. Що мені там робити?»

Ой, забагато глибокого дихання. Метті раптом запаморочилося в голові, вона схилилася до керма. Випадково натиснула на клаксон і здригнулася, коли він голосно заревів. Жінка визирнула з вікна й побачила, що один із механіків дивиться на неї. На Двейнову дружину-ідіотку, яка розсигналилася тут знічев’я. Вона зашарілася, прочинила двері авто, вивільнила величезний живіт із-за керма й увійшла до виставкового залу.

Усередині стояв аромат шкіри та воску для глянсування автомобілів. Двейн називав цей бенкет запахів афродизіаком для чоловіків, а Метті від нього зараз стало хіба що млосно. Вона зупинилася поміж сексапільних сирен: нових моделей цього року. Самі вигини й хром сяють у світлі прожекторів – чоловік душу занапастити в цьому залі може. Проведе рукою по боці кольору синій металік, задивиться надто довго на своє ж відображення в лобовому склі і починає бачити свої мрії. Бачити чоловіка, яким міг би стати, якби тільки мав одну з цих автівок.

– Місіс Первіс?

Метті розвернулася й побачила, що їй привітно махає Барт Тейєр, один із продавців її чоловіка.

– О, привіт, – мовила вона.

– Двейна шукаєте?

– Так. Де він?

– Здається, ем… – Барт кинув погляд на кабінети в дальньому кінці залу. – Я подивлюся.

– Нічого, я сама його знайду.

– Ні ! Тобто, давайте краще я, гаразд? Вам треба сісти, відпочити. У вашому стані не можна забагато стояти на ногах.

Навіть смішно чути таке від Барта: у нього черево більше, ніж у неї. Метті вичавила з себе усмішку.

– Я всього лиш вагітна, Барте. Не скалічена.

– То коли великий день?

– За два тижні. Принаймні ми так думаємо – тут не вгадаєш.

– Оце точно. Мій перший син не хотів вилазити. Народився на три тижні пізніше і відтоді всюди запізнюється. – Продавець їй підморгнув. – Піду пошукаю вам Двейна.

Метті дивилася, як Барт іде до кабінетів. Трохи пройшла за ним – так, щоб побачити, як він стукає в Двейнові двері. Відповіді не було, постукав ще раз. Нарешті двері відчинилися, Двейн висунув голову і налякано здригнувся, помітивши дружину, яка замахала йому з виставкового залу.

– Можна з тобою поговорити? – гукнула вона.

Двейн вийшов із кабінету, зачинив за собою двері. Різко спитав: