Тесс Ґеррітсен - Двійник

– Що ти тут робиш?

Барт перевів очі з одного на іншу. Повільно почав відходити до виходу:

– Ем, Двейне, я сходжу вип’ю кави.

– Так, так, – пробуркотів Двейн. – Байдуже.

Продавець зник. Чоловік з дружиною подивилися одне на одного.

– Я на тебе чекала, – сказала Метті.

– Що?

– Мій прийом у гінеколога, Двейне. Ти сказав, що прийдеш. Лікар Фішмен чекав двадцять хвилин, а тоді чекати було вже нікуди. Ти пропустив УЗД.

– О. Господи, я забув. – Чоловік провів рукою по темному волоссю, пригладив його. Завжди труситься над своєю зачіскою, над сорочкою, над краваткою. Він любив говорити: «Коли маєш справи з продукцією високого класу, мусиш сам цьому відповідати». – Вибач.

Метті розкрила сумочку, дістала знімок.

– Хочеш хоча б на знімку побачити?

– Що це?

– Це наша донька. Знімок УЗД.

Він глянув на картинку, знизав плечима.

– Тут не дуже щось і видно.

– Отут видно ручку, а там – ніжка. Якщо придивитися, навіть личко майже видно.

– Ну круто. – Він віддав дружині знімок. – Удома буду трохи пізніше, гаразд? Близько шостої приїде клієнт для тест-драйву. Повечеряю сам.

Жінка поклала УЗД у сумочку й зітхнула.

– Двейне…

Він швидко дзьобнув її у чоло.

– Я тебе проведу. Ходімо.

– А ми не можемо зараз вийти на каву чи ще кудись?

– У мене клієнти.

– Але ж у виставковому залі нікого немає.

– Метті, будь ласка . Дай мені попрацювати, добре?

Двері Двейнового кабінету раптом відчинилися. Метті швидко озирнулася: довготелеса білявка перебігла через коридор до іншого кабінету.

– Хто це?

– Хто?

– Жінка, яка була в тебе в кабінеті?

– А. Вона? – чоловік прокашлявся. – Новенька. Я вирішив, що нам у продажах потрібна жінка. Ну, знаєш, щоб команда була різноманітніша. Виявилося, що вона справжній скарб. Минулого місяця продала більше авто, ніж Барт, а це про щось та й свідчить.

Метті дивилася на зачинені двері кабінету Двейна й думала: «Ось коли все почалося. Минулого місяця. Тоді між нами все змінилося, тоді у Двейновому тілі опинився чужинець».

– Як її звати? – запитала вона.

– Слухай, мені справді треба працювати.

– Я просто хочу знати, як її звати.

Вона подивилася на чоловіка і тої ж миті побачила в його очах чисту провину, яскраву, мов неон.

– Господи… – Він відвернувся. – Нащо мені все це.

– Ем, місіс Первіс? – То був Барт, гукав від входу до виставкового залу. – Ви знали, що у вас колесо спустило? Механік щойно мені показав.

Жінка здивовано подивилася на продавця.

– Ні. Я… Я не знала.

– Як можна не помітити, що в тебе спустило колесо? – запитав Двейн.

– Може, воно… Ну, мені здалося, що воно трохи неповоротке, але…

– Бути цього не може.

Двейн уже йшов до дверей. «Йде від мене, як завжди, – подумала Метті. – А тепер ще й злиться. Чому у всьому раптом стала винна я?»

Вони з Бартом пішли слідом за ним. Двейн зігнувся біля заднього правого колеса й хитав головою.

– Уявляєш, як можна було цього не помітити? – заговорив він до Барта. – Ти подивися на шину! Вона ж пошматувала цю бісову шину!

– Буває, – відповів Барт, глянувши на Метті співчутливо. – Слухай, попрошу Еда замінити. Нічого страшного.

– Та ти на обід подивися, він зіпсутий. Як думаєш, скільки миль вона отак проїхала? Як можна бути такою тупою?

– Та годі тобі, Двейне, – вступився Барт. – Нічого страшного.

– Я не знала, – мовила Метті. – Вибач.

– Ти ще від лікаря отак їхала? – Двейн глянув на неї через плече, і лють, яку жінка побачила в його очах, її налякала. – Замріялася, чи як?

– Двейне, я не знала .

Барт поплескав шефа по плечу.

– Полегше трохи, га?

– А ти взагалі сюди не лізь, – огризнувся Двейн.

Продавець примирливо підняв руки й відступив.

– Гаразд, гаразд.

Кинув останній погляд на Метті, наче промовив: «Щасти тобі, дорогенька» , і пішов геть.

– Це всього лише шина, – сказала Метті.

– Від тебе всю дорогу мали іскри летіти. Як думаєш, скільки народу бачило, що ти отак їдеш?

– А це важливо?

– Алло ! Це ж беха . Коли ти за кермом такого авто, ти – частина іміджу. Люди бачать цей автомобіль і чекають, що його водій розумніший, стильніший за інших. А ти тут брязкаєш голим обідком, руйнуєш образ. Від цього всі решта водіїв бумерів мають гірший вигляд. Від цього я маю гірший вигляд.

– Це всього лише шина.

– Годі вже це повторювати.

– Але ж це правда.

Двейн презирливо пирхнув, підвівся.

– Я здаюся.