Тесс Ґеррітсен - Двійник

– Отримали наведення, що він чекає на посилку з Таджикистану, – відповів Данліві. – Героїн. Велика партія. Сиділи в нього на хвості майже тиждень, і він жодного разу нас не помітив. То ми поїхали за ним до будинку його партнера Василія Тітова. Тітов, певно, розізлив Леонова, чи ще щось. Ми бачили, як Леонов зайшов до будинку Тітова, тоді почули постріли, і Леонов вийшов сам.

– А ми на нього вже чекали, – додав Ванн. – Я ж сказав – телепень.

Данліві переможно підняв свій «Ґіннесс».

– Відкрили й закрили. Злочинця взято зі зброєю, ми були свідками. Не знаю, чого він узагалі намагався довести, що невинуватий. Присяжним знадобилося менше години, щоб винести вердикт.

– Він не казав, звідки в нього «чорні пазурі»?

– Жартуєш? – озвався Ванн. – Він нічого нам не сказав. Майже не говорив англійською, але слово «Міранда [6] Йдеться про традиційну формулу повідомлення затриманого про його конституційні права, яка називається «попередження Міранди» (від справи 1966 року «Міранда проти штату Аризона», наслідком якої стало визнання судом необхідності такого попередження). » чітко знав.

– Команда обшукала його будинок та бізнес, – продовжив Данліві. – Знайшли на складі вісім ящиків «чорних пазурів», уявляєш? Не знаю, звідки вони в нього, але запас неабиякий. – Він знизав плечима. – От і все про Леонова. Не знаю, як він пов’язаний із твоєю стріляниною.

– За п’ять років тут стріляли «чорними пазурами» всього лиш двічі, – сказала Ріццолі. – У вашій справі і в моїй.

– Ну, певно, на чорному ринку їх ще трохи лишилося. Чорт забирай, та на eBay [7] eBay – Інтернет-магазин. подивися. Я знаю тільки, що ми Леонова взяли – і добре. – Данліві одним ковтком допив свою пінту. – У тебе стрілець інший.

Джейн і сама вже дійшла цього висновку. Ворожнеча між двома дрібними російськими бандитами два роки тому, здавалося, ніяк не пов’язана з убивством Анни Джессоп. Куля «чорний пазур» не привела ні до чого.

– Можна взяти справу Леонова? – спитала вона. – Усе одно хочу її проглянути.

– Буде в тебе на столі завтра вдень.

– Дякую, хлопці.

Детектив вибралася з-за столу й незграбно підвелася на ноги.

– То коли тріснеш? – кивнув Ванн на її черево.

– Ще не скоро.

– Знаєш, а народ тут ставки робить. На стать дитини.

– Знущаєшся.

– Здається, уже сімдесят баксів на дівчинку, сорок баксів на хлопчика.

Ванн загиготів.

– І двадцять баксів ставлять на « інше ».

Зайшовши до квартири, Ріццолі відчула, як маля штовхнуло її ногою. «Та заспокойся вже, малечо, – подумала вона. – Ти й так увесь день робиш із мене підвісну грушу, тепер ще й уночі будеш?». Вона не знала, чи в її животі хлопчик, чи дівчинка, чи справді інше. Знала лише, що це дитя дуже хоче народитися.

«Тільки припини пробивати собі шлях назовні, гаразд?»

Детектив жбурнула сумочку й ключі на кухонний стіл, скинула черевики біля дверей, повісила блейзер на стілець. Два дні тому її чоловік Гебріел поїхав до Монтани разом з командою ФБР розслідувати справу воєнізованих складів зброї. Тепер їхня квартира знову поверталась до того ж стану затишної анархії, який панував тут до їхнього одруження. До того, як Гебріел переїхав до неї і встановив якусь подобу дисципліни. Нехай колишній морпіх наводить порядки, розставляючи каструлі й пательні за розміром.

У спальні Джейн глянула на своє відображення в дзеркалі. Ледве впізнала себе – круглощока, з вигнутою спиною, черево кулею стирчить над легінсами для вагітних. «Коли я зникла? – подумала вона. – Чи я досі тут, схована десь у цьому спотвореному тілі?». Вона роздивлялася чуже відображення, згадуючи, яким пласким колись був її живіт. Її не тішило те, як надулося обличчя, як щоки розцвіли дитячим рум’янцем. Гебріел називав це сяйвом вагітності, намагаючись переконати дружину, що вона не схожа на лискучу самицю кита. «Та жінка – не я, – подумала вона. – Це не коп, який вибиває двері та арештовує злочинців».

Ріццолі впала на ліжко горілиць і розкинула руки на матраці, наче птаха в польоті. Простирадла зберігали запах Гебріела. «Мені тебе бракує». Не таким мав бути їхній шлюб. Дві кар’єри, двоє трудоголіків. Гебріел у дорозі, вона – сама в цій квартирі. Але ж детектив від початку знала, що буде непросто. Що буде чимало таких вечорів, коли його або ж її робота триматиме їх далеко одне від одного. Вона подумала, чи не зателефонувати йому знову, але вони вже двічі говорили зранку, а вона й так чималу частину своєї заробітної платні витрачала на телефон.