Максим Кидрук - Твердиня

Та й зрештою, як казав старий Джордж Карлін 77 77 Джордж Карлін (1937—2008) – американський комік у жанрі стендапкамеді, актор і письменник, володар чотирьох премій «Греммі» та премії Марка Твена. : «If police didn’t see it, I didn’t do it» 78 78 Якщо поліція не бачила – я цього не робив ( англ. ). .

Samay Wasi спав. Світло горіло лише в одному вікні.

Левко із Семеном сиділи на ґанку хостелу, потягуючи пиво «Cusqueña». Було холодно, проте з вітальні досі не вивітрився запах противедмежого спрею, тож хлопці вирішили за краще мерзнути.

Приятелі довго сиділи мовчки, потім Сьома озвався:

– Якби він помер, я б скасував експедицію.

Левко подумав, що то був би не найгірший варіант. Не смерть Едді, ні. А скасування експедиції.

– Поганий знак?

– Типу того, – росіянин приставив горлечко до губ, перехилив пляшку, центральна частина якої відтворювала кам’яну інкську кладку, й сьорбнув.

– Що кажуть лікарі?

– Сьогодні під наглядом, завтра вранці випишуть, – помітивши, як брови українця здивовано полізли вгору, Семен пояснив: – Набряк Квінке – це не хвороба, це криза. Якщо кризу подолали, пацієнт устає і йде.

– Зрозумів…

– Куди ти зник… ну, коли ми притягли Едді до клініки?

– А, – Левко махнув пляшкою у повітрі, показуючи, що нема про що говорити. – Здалося, що побачив знайомого.

– Тут? У Перу?

– Ага.

– І що?

Українець завагався, міркуючи, чи не розповісти про свої підозри. Не відважився.

– Помилився.

– О’кей, – Сьома здвигнув плечима, водночас опустивши кутики губ. Він однаково не розумів, чому Левко не повернувся до «Cusco Medical Assistance» після того, як усвідомив, що помилився. – Допив?

– Так, – Левко одним махом вихилив залишки «Cusqueña».

– Пішли. Завтра рано вставати…

Рано-вранці 28-го п’ятеро мандрівників сіли на автобус до Пуерто-Мальдонадо, куди успішно прибули в розпал дня, провівши сім із половиною годин у дорозі. Останні 200 кілометрів вони мали приємність спостерігати південний край лісів Мадре-де-Діос, уздовж якого звивалося шосе С30. Подекуди, коли сріблястий триосьовий автобус виїжджав на пагорб, який здіймався над сельвою, вони бачили безмежний килим тропічної зелені, що тягнувся до горизонту. Ніхто не озвучив думки вголос, але у всіх п’ятьох від такого видовища по шкірі пробігали мурашки.

Підшукавши нічліжку на одну ніч, друзі розділились. Ґрем, Ян і Сатомі вирушили на ринок докуповувати необхідне для подорожі (продукти, чотири мачете, похідне взуття тощо), а Левко із Семеном поквапились на пристань шукати човняра, який знає сельву та який погодився б відвезти їх до скелі, позначеної Ґуннаром Іверсом як Голова Папуги. Чи хоча б достатньо далеко, щоби переконатися: кліфу у формі папужої голови не існує й уся історія про Паїтіті – вигадка.

Мачігуенга зустрічали Семена та Лео непривітно, вислуховували пояснення росіянина неохоче. Апатію наче вітром здувало, щойно розмова доходила до конкретики й українець показував ксерокопію Ґуннарової карти. Очі індіанців розширювалися, секунду чи дві вони витріщалися на мапу, потім на хлопців, а тоді мовчки розвертались і йшли собі. Один із човнярів, який не вшився після першого погляду на копію, виявився неписьменним. Коли Семен пояснив, що їх п’ятеро та вони вирушають на пошуки Паїтіті, човняр повівся, як і його колеги: глипнув на хлопців, як на божевільних, і подався геть, невдоволено сиплючи собі під ніс мішаниною іспанської, кечуа та nomatsigenga , одного з діалектів мови мачігуенга.

– Це через Паїтіті, – сказав Сьома, провівши індіанця очима. – Їх криє від однієї назви.

– Думаєш?

– Упевнений. Сховай копію карти й дістань одну із роздруківок із «Google Maps».

Левко послухався, й наступна розмова вийшла змістовнішою.

– Добрий день, сеньйоре! – привітався Семен іспанською.

Невисокий босоногий мачігуенга з круглим обличчям і без двох передніх зубів відповів ледь помітним кивком.

– Ми шукаємо човен, щоби піднятись угору по Такуатіману.

Індіанець зміряв хлопця поглядом і сплюнув на пісок, не розтуляючи рота, крізь дірку в зубах, просто задерши верхню губу.

– Куди?

Левко розгорнув роздруківку. Зображення роздрукували на чорно-білому принтері, тому навіть тим людям, що звикли користуватися «Google Maps», там було важко що-небудь роздивитися. Ліси Мадреде-Діос виглядали великою чорною плямою.