Максим Кидрук - Твердиня

– То він помер? – хлипала Меґан.

– Я не знаю, – знизав плечима хлопець.

– Але ти…

– Ми завезли його до лікарні, – повторив він.

– Але чому ти…

«Господи, відчепіться від мене!»

– Просто повернувся.

Меґан швидко вгамувалася та, спохмурнівши, повернулась у крісло. Звідти вона штрикала Левка гнівними позирками, мовляв, як можна було піти з клініки, не випитавши бодай якої-небудь інформації про стан Едді.

За секунду американці й канадці дали хлопцеві спокій і відступили, невдоволено перешіптуючись.

– Ти геть блідий, – без особливого співчуття в голосі зронила Сатомі.

Левко ще раз знизав плечима.

– Принести чаю?

Хлопець кивнув і безсило розпластався на дивані. Японка пішла на рецепцію, де націдила з термоса вже трохи вистиглого чаю з коки, повернулася до Левка, поставила чашку на стіл і попрямувала до іншої частини зали, де приєдналася до Меґан і компанії. Українець не спромігся навіть подякувати.

Потягнувшись по чай, Левко намацав пальцями розірване пакування від «ведмежого» газового балончика. Взяв його до рук. На картонці, під прозорим пластиком, писало:

30 футів. Дев’ять із лишком метрів. У Едді не було шансів. Аби ж то хтось прочитав це до того, як застосовувати в приміщенні…

Левко трьома великими ковтками випив півчашки. Настоянка з коки діяла практично миттєво. Вже через п’ять хвилин хлопець став почуватися краще, щоки набули природного відтінку.

Умощуючись зручніше, він несподівано натрапив рукою на продовгуватий холодний предмет. Левко здивувався, бо черкнув долонею противедмежий балончик. Спрей наполовину встромився в щілину між секціями дивана (схоже, після інциденту Нейт закинув балончик на канапу, й про нього просто забули). Замість того, щоби відсмикнути руку, хлопець, навпаки, міцніше стиснув знахідку.

Секунду він сидів непорушно. Потім витягнув голову, понад столом зиркнувши на зарюмсану американку та її колег по нещастю. Ті сиділи в напівтемряві й не звертали на нього жодної уваги. Масивний стіл цілковито затуляв руку й тулуб, тож очевидно приховає те, що Левко намірився зробити.

Хлопець виколупав спрей зі щілини, хутко підтягнув до себе й переклав у праву руку. Ще раз звів голову, переконавшись, що ніхто нічого не помітив. Потому заховав балончик у складках светра.

Кількома ковтками покінчивши з чаєм, Левко став на рівні й попрямував до сходів на другий поверх. Серце витанцьовувало, як тоді, коли він побачив рудого. Втім, його ніхто не покликав.

Діставшися спальні, хлопець прослизнув досередини та причинив за собою двері. Ян лежав горілиць на нижньому ярусі одного з двоповерхових ліжок і розмірено похропував. Усе ще ховаючи противедмежий спрей у складках светра, Левко присів навпочіпки біля свого наплічника та розкрив його. Він майже витягнув балончик, коли напоровся поглядом на пару очисьок, які зблискували в темряві за кілька кроків від нього: через одне ліжко від Лео, також на нижньому ярусі, лежав бекпекер із Південної Кореї. Бідолаха не міг заснути через Янове хропіння та бозна-скільки часу длубав чеха поглядом, подумки напускаючи на хропуна всі, які знав, корейські прокляття.

«Вибачай, приятелю, – опускаючи очі, зміркував Левко, – не подобаються спільні спальні в хостелі, плати вчетверо більше й шуруй спати до готелю».

Хлопець розумів, що не може ризикувати, ховаючи поцуплений балончик на очах іншого мандрівника. Якщо кореєць помітить спрей, Левко матиме проблеми. Кілька секунд українець безцільно нишпорив у речах, потім, витягнувши пакет із зубною щіткою та пастою, підвівся та пройшов до душової кімнати. Зачинився там, відкрутив кран над умивальником і нашвидкоруч почистив зуби, пирхаючи, спльовуючи та навмисно шумно тручи щіткою по яснах. Потому витягнув спрей «FRONTIERSMAN», заштовхав його в пакет разом із гігієнічними причандалами, переконавшись, що ведмежа морда не проступає крізь целофан, повернувся до спальні та вмостив пакет аж на дно наплічника.

Якби в Левка спитали, навіщо він це зробив, він би не знав, що відповісти. Так, він піддався незрозумілому імпульсу й потягнув балончик. Він порушив найважливішу заповідь неписаного кодексу поведінки бекпекерів: присвоїв собі річ, що належала іншому бекпекерові. Вкрав. Утім, докорів сумління Левко не відчував. Глибоко в душі він знав, що, беручи до уваги вечірню пригоду, Калеб буде тільки радий позбутися балончика. Навряд чи канадець здійме галас, виявивши його зникнення. Крім того, Левко вважав, що канукам такий сильний засіб самозахисту, образно висловлюючись, до задниці. Ще жодного разу від часу зародження туризму в Перу гірська пума не нападала на бекпекерів на Дорозі інків. Канадці йтимуть відомим шляхом, у супроводі хороших гідів, в оточенні інших груп. Спрей їм непотрібен. Зате йому, Левкові, та його друзям противедмежий балончик може ще стати в нагоді.